Найкраще фото Кіровоградщини

Анемона лісова в заказнику «Скалки», © Анна Куземко, CC-BY-SA 3.0
Анемона лісова в заказнику «Скалки», © Анна Куземко, CC-BY-SA 3.0

Анемона лісова в заказнику «Скалки» — найкраще фото Кіровоградщини, автор — Анна Куземко.

Ландшафтний заказник місцевого значення «Скалки» розташований на території Йосипівської сільської ради Ульяновського району. До території заказника входять берегові зони та острів на річці casino Баланусі — лівій притоці річки Синиці, що в свою чергу є притокою Південного Бугу.

Створений у 2009 році, площа заказника — 30,0 га.

Заказник створено для збереження ділянки зростання луково-степової рослинності в долині річки Синиці. Є численні виходи гранітів у вигляді валунів та невеликих скель.

З рідкісних видів рослин, занесених до Червоної книги України, виявлені чебрець прибережний, сон чорніючий, астрагал шерстистоквітковий, півники понтичні, ковила пірчаста, шафран Палласа, шафран сітчастий, ковила волосиста.

З рідкісних видів тварин, занесених до Червоної книги України, зустрічаються жужелиця угорська, пахучий стафілін, жук-олень.

Найкраще фото Закарпаття — водоспад Трофанець

Водоспад Трофанець, © Дмитро Балховітін, CC-BY-SA 3.0
Водоспад Трофанець, © Дмитро Балховітін, CC-BY-SA 3.0

На Закарпатті найкращою стала фотографія Дмитра Балховітіна, яка зображує водоспад Трофанець.

Трофанець (Труфанець) — водоспад в Українських Карпатах, розташований на південно-східних схилах гірського масиву Свидівця, в межах Рахівського району Закарпатської області, неподалік від південної околиці смт Ясіні.

Водоспад розташований у пригирловій частині річки Труфанця (права притока Чорної Тиси, басейн Дунаю). Загальна висота водоспаду — 36 м. Складається з численних (понад 5) каскадів. Утворений на місці виходу на поверхню стійких до ерозії пісковиків. При підніжжі водоспаду влаштовано оглядовий майданчик-альтанку.

Трофанець має чимале естетично-рекреаційне значення.

У 1969 році створена гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення «Водоспад Трофанець», яка в 1997 році ввійшла до складу Карпатського біосферного заповідника.

Використано матеріали зі статті Труфанець у Вікіпедії.

Демерджі-яйла — найкраще фото Криму

Демерджі-яйла, © Віталій Башкатов, CC-BY-SA 3.0
Демерджі-яйла, © Віталій Башкатов, CC-BY-SA 3.0

Найкращим фото АР Крим визнана фотографія Демерджі-яйли Віталія Башкатова.

Демерджі-яйла — гірський масив (яйла) в Криму, розташований на території Алуштинської міськради. Назва Демерджі (Демірджі) походить від кримськотат. demirci — коваль.

Демерджі-яйла належить до Головного пасма Кримських гір. Біля підніжжя гори розташоване село Лучисте, яке до 1945 року називалося Демерджі. Вершини — Північна Демерджі (1356 м) і Південна Демерджі (1239 м). На схилах Південної Демерджі розташовано чудернацькі скупчення каменів — Долина привидів. Поблизу вершини розташована скеля Хой-Кая відома як Голова Катерини (інша назва — Голова воїна), добре помітна з траси Сімферополь — Ялта. На схилах гірського масиву починається невелика річка Куру-Узень. На західних схилах Демерджі — Галявина МАН.

Окремі вершини Демірджі-яйли: Північна Демерджі, Південна Демерджі, Уч-Терек, Ернен-Кая, Босна, Діпліс-Хая, Байрак-Хая, Басамах-Хая, Базарбай, Самар-Кая, Шан-Кая.

На відміну від інших кримських яйл, Демерджі складена не тільки з вапняку, а має численні вкраплення гальки і валунів твердих порід, «зацементовані» вапняком. Вода просочується з поверхні всередину породи, реагує з вуглекислим газом, який міститься в ґрунті, і набуває властивості слабкої кислоти, яка роз’їдає породу. Під впливом такої води і вивітрювання вапняк руйнується, залишаючи «скульптури» із найтвердіших порід. Це «пальці» — колони, «гриби» — колони з «кришками» та багато іншого. Найбільша з них п’ятиметрової ширини і висотою майже 25 метрів. Найвідоміше місце їх скупчення — «Долина привидів». Коли по Демерджі повзуть хмари, час від часу погляду відкриваються загадкові силуети, які через миті зникають.

На Демерджі-яйлі створено ландшафтний заказник «Демерджі-Яйла» (створений в 2011 році, площа — 2076 га), геологічну пам’ятку природи «Урочище Демерджі» (створена в 1981 році, площа — 20 га), геологічну пам’ятку природи «Печера МАН» (створена в 1972 році, площа 1 га). У Долині привидів також розташована ботанічна пам’ятка природи «Горіх Юрія Нікуліна».

Територія заказника «Демерджі-яйла» індивідуальна за багатством і різноманітністю біоти, мальовничістю та оригінальністю ландшафтів, культурно-історичних пам’яток. Флора представлена ​​більше 450 видами рослин, з яких 32 види занесені до Червоної книги України, 24 — ендемічні види. У межах території мешкають 17 видів тварин, занесених до Червоної книги України.

Використано матеріали зі статті Демерджі-яйла у Вікіпедії.

Відьмацькі чари Лисої гори

Лиса гора, Канів, © Павло Мокрицький, CC-BY-SA 3.0
Лиса гора, Канів, © Павло Мокрицький, CC-BY-SA 3.0

Ще одне фото Павла Мокрицького було визнано найкращим у номінації «Найкраще фото області». На світлині зображено Лису гору — одну із вершин Канівських гір.

Самі гори тягнуться грядою понад Дніпром від Ржищева до гирла річки Рось. Найвищі точки розташовані неподалік села Григорівки (242 метри над рівнем моря) та за кілька кілометрів на південь від Канева (244 м). У межах Канева більшість гір мають власні назви: Дніпрова, Московка, Лиса, Пилипенкова, Княжа (221,2 м) та інші. На території Канівських гір — на Чернечій горі розташований музей та могила Тараса Шевченка.

На Лисій горі розташовано ботанічний заказник «Лиса гора». Заказник охоплює вершину і південний схил Лисої гори. Створено його було рішенням Черкаської обласної ради від 28 листопада 1979 року № 597. Під охороною представники степової рослинності (мезоксерофітного степу). Як і передбачає досить поширена назва, Лиса гора у Каневі вважалася місцем проведення шабашу місцевих відьом, але згадок в авторитетних джерелах про це не знайшлося…

Природно-заповідний фонд Черкаської області налічує понад 500 об’єктів, що дозволяє широкий вибір способів показати красу свого краю. За кількістю сфотографованих пам’яток природи беззаперечним лідером є Сергій Криниця. Він один сфотографував та завантажив світлини 136 пам’яток області у рамках конкурсу, що дає змогу сподіватися, що Черкаська область скоро буде найбільш повно ілюстрована.

Специфікою нашого фотоконкурсу є те, що на фото повинна бути зображена пам’ятка природи. Іноді дуже складно визначити межі областей, межі початку та закінчення заповідних територій тощо. Коли фотографія є дуже красива, як із фото Сергія Криниці, хочеться забути про те, що ми обмежені правилами. Але, але… Сам фотограф зазначив, що краса парку не тільки в самому парку, а й у чудових видах на Дніпро, якими можна помилуватися з нього. Однак, пам’ятки — Черкаського міського парку «Ювілейний» — на фото нема… І фото не може претендувати на перемогу у номінації, хоча робота й була високо оцінена журі.

Сам парк є одним із семи чудес Черкащини, хоча й створено його було у XX столітті. Авторами проекту виступили архітектори Г. Урсатій та В. Пастухов. Він був заснований на території реліктового Черкаського бору. Тераса, яка обривається крутими уступами до Дніпра, і каньйон, що збагатив природний рельєф, були унікальним природним дивом. Його залишалось лише майстерно огранити. До парку завезли валуни, гранітні глиби, гальку з гирла Росі та кар’єрів Криму, збудували штучні озера та водоспади, проклали русла струмків. Флору майбутнього парку, а це понад 70 видів екзотичних рослин, збагатили саджанцями з Тростянецького дендропарку, Київського ботанічного саду, «Софіївки» та багатьох інших місць. Парк мав стати одним із елементів ланцюжка унікального проекту лісогідропаркової зони Черкас загальною площею в 250 га, який було розроблено у 1960-их роках. Але «єдиного» проекту не вийшло, що не завадило парку «Ювілейний» бути самодостатньою і прекрасною пам’яткою садово-паркового мистецтва національного значення.

Вид із черкаського міського парку «Ювілейний». Схід сонця над Дніпром, © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0
Вид із черкаського міського парку «Ювілейний». Схід сонця над Дніпром , © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0

Використано матеріали зі статей Черкаський міський парк «Ювілейний», Канівські гори і Лиса гора у Вікіпедії.

Найкраще фото Харківщини

Сіверський Донець, заказник «Радянський», © Віктор Тулбанов, CC-BY-SA 3.0
Сіверський Донець, заказник «Радянський», © Віктор Тулбанов, CC-BY-SA 3.0

На Харківщини найкращим визнане фото Сіверського Дінця в заказнику «Радянський», автор — Віктор Тулбанов.

Гідрологічний заказник «Радянський» розташований у Вовчанському районі між селами Огірцевим та Радянським. Створений у 2009 році. Площа заказника — 497,3 га.

Заказник створений з метою збереження в природному стані типового водно-болотного угіддя річки Сіверського Дінця, де зростають рідкісні рослинні угруповання, які занесені до Зеленої книги України, Зелених списків Харківщини, а також регіонально рідкісні рослини.

Найкраще фото Запорізької області

Іриси на Хортиці, © Evgenia Afonina, CC-BY-SA 3.0
Іриси на Хортиці, © Evgenia Afonina, CC-BY-SA 3.0

У Запорізькій області найкращою стала фотографія ірисів на Хортиці, на території заказника «Дніпровські пороги». Автор — Evgenia Afonina.

Загальногеологічний заказник загальнодержавного значення «Дніпровські пороги» розташований у межах міста Запоріжжя. До території заказника входять частина острова Хортиці, острів Байда, острів Дубовий, скелі Стіг-1, Стіг-2, Стіг-3 та Два Брати. Створений в 1974 році. Площа заказника 1383 га.

Охороняється порожиста частина Дніпра, де виходи на поверхню кристалічних порід Українського щита утворювали Дніпрові пороги. Кристалічні породи представлені переважно гранітами, гнейсами й магматитами. У багатьох місцях вони відслонюються, утворюючи урвисті береги та скелі.

Природний комплекс заказника включає також наскельну рослинність, залишки байрачних лісів, ділянки цілинного степу і дніпровські плавні. З рідкісних трапляються ковила волосиста, ковила Лессінга, тюльпан Шренка, крокус сітчастий, астрагал мохнатоквітковий, сальвінія плаваюча, занесені до Червоної книги України. У плавнях — водяний горіх плаваючий — реліктовий вид, занесений до Червоної книги. Багатий тваринний світ.

На території заказника виявлено археологічні та історичні пам’ятки різного віку.

Заказник має наукове, естетичне та історичне значення.

Використано матеріали зі статті Дніпровські Пороги (заказник) у Вікіпедії.

Черемоський заказник — найкраще фото Чернівецької області

Черемоський заказник, © Людмила Дикун, CC-BY-SA 3.0
Черемоський заказник, © Людмила Дикун, CC-BY-SA 3.0

У Чернівецькій області найкращою стала світлина Черемоського заказника Людмили Дикун.

Черемоський іхтіологічний заказник місцевого значення розташований в межах Вижницького і Путильського районів. Створений 20 грудня 2001 року рішенням Чернівецької обласної ради.

До заказника входить ділянка річки Черемошу з притоками від міста Вижниці вгору по течії в межах Чернівецької області. Площа заказника 3288 га.

Найкраще фото Чернігівщини

Травнева гроза, © Павло Гончаров, CC-BY-SA 3.0
Травнева гроза в Мезинській Швейцарії, © Павло Гончаров, CC-BY-SA 3.0

Найкращим фото Чернігівщини стала світлина «Травнева гроза» Павла Гончарова, на якій зображено заказник «Мезинська Швейцарія».

Ландшафтний заказник місцевого значення «Мезинська Швейцарія» розташований на території Мезинської сільради Коропського району. Створений у 1958 році. У 2006 році ввійшов до складу Мезинського національного парку.

Площа заказника складає 154 га, з них 23,7 га вкриті лісовою рослинністю, 1,3 га займають водойми, 47,0 га — пасовища, 82,0 га — сіножаті.

Основними завданнями заказника є збереження та підтримання в належному стані змішаного лісу, переважно сосново-дубового, віком понад 70 років, в якому зростають крушина, калина, цмин, чистотіл; охорона умов відтворення, відновлення чисельності рідкісних рослин та тварин; проведення наукових досліджень і спостережень на території заказника; підтримання загального екологічного балансу в регіоні; поширення екологічних знань тощо.

У 2006 році на базі заказника «Мезинська Швейцарія» та ще 6 заказників району створено Мезинський національний парк площею 31035,2 га.

Мис Фіолент — найкраще фото Севастополя

Ранок на Фіоленті, © Дмитро Балховітін, CC-BY-SA 3.0
Ранок на Фіоленті, © Дмитро Балховітін, CC-BY-SA 3.0

У Севастополі переможцем стала світлина Дмитра Балховітіна «Ранок на Фіоленті».

Фіолент (крим. Felenk Burun — букв. «тигровий мис») — мис на Гераклейському півострові в південно-західній частині Криму, в Балаклавському районі Севастополя. Західний край Зовнішнього пасма Кримських гір.

Мис утворений гірськими породами вулканічного походження, залишками вивержень стародавнього вулкана, що діяв тут 150 млн років тому. По обидва боки від мису на берегових урвищах видно потоки лави і пласти туфів. Древній вулкан суттєво зруйнований морем, зверху його вкривають вапняки, але є і вкраплення мінералів (яшма, сердолік, халцедон та інші), завдяки яким отримав свою назву Яшмовий пляж на схід від мису.

За переказами, саме на мисі Фіолент ступив на кримську землю апостол Андрій Первозванний, який прибув сюди для проповіді Євангелія.

Рослинність представлена заростями ялівця (Juniperus), маквісу з клематісів (Clematis), плюща (Hedera). На мисі Фіолент проростає чотири з п’яти видів кримських ялівців — колючий, козацький деревоподібний і ялівець високий (Juniperus excelsa), що занесений до Червоної книги України. Зустрічаються кримський кизильник (Cotoneaster tauricus). «Королевою» Фіолента вважається фісташка туполиста. Це дуже давнє реліктове дерево, легко переносить посуху, спеку, морози. Коріння у фісташки особливі, вони мають кілька ярусів і йдуть в сторону на 30-40 метрів, а вертикальні доходять до глибини 12-15 м.

З рідкісних тварин зустрічаються гекон кримський (Gymnodactylus kotschyi danilewskii), жовтопуз (Coluber jugularis) та капустянка кримська (Gryllotalpa tauricus).

У районі мису створено три пам’ятки природи — ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Мис Фіолент» (створений 1996 року; площа 31,7 га), комплексна пам’ятка природи місцевого значення «Мис Фіолент» (1969; площа 5,8982 га) та гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення «Прибережний аквальний комплекс біля мису Фіолент» (1972; площа 179,4303 га). Дві останніх частково зображені на фото.

Використано матеріали зі статті Фіолент у Вікіпедії.

На Вінниччині теж переміг Печерський парк

Вхід до Печерського парку і каплиця Потоцьких-Свейковських, © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0
Вхід до Печерського парку і каплиця Потоцьких-Свейковських, © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0

У Вінницький області найкращою визнана фотографія Сергія Криниці «Вхід до Печерського парку і каплиця Потоцьких-Свейковських».

Печерський парк — парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва, розташована в с.Печері Тульчинського району. Статус пам’ятки з 1984 року. Площа парку — 19 га.

У 1682 році турецький султан надав молдавському воєводі Георгію Дуці право керувати Правобережною Україною. Він обрав для своєї резиденції Печеру, де збудував палац і розбив парк.

Пізніше, власники Свейковські розбудовували парк. До наших днів збереглося його первісне планування. Парк мав прямокутну форму і розташовувався паралельно Південному Бугу. На дві частини його ділила чотирирядна алея з 250-річних лип, що вела від головних воріт до палацу. До води вели кам’яні сходи, уздовж яких стояли мармурові статуї. Одна з них збереглася біля берега річки поруч з залишками колишніх купалень, викладених мармуровими плитами. Скелі над Бугом прикрашали дивовижні кам’яні хаоси і гроти.

У 1840-х роках маєток і 5 тисяч га навколишніх земель викупив Костянтин Потоцький. Потоцьким Печера належала до приходу радянської влади. У 1920-х роках палац розібрали більшовики.

Наприкінці ХІХ ст. Потоцькі розширили парк на лівий берег Південного Бугу, там де зараз знаходиться село Сокілець (Немирівський район).

На території маєтку знаходиться мавзолей-каплиця Потоцьких-Свейковських, що спроектована видатним київським архітектором Владиславом Городецьким, вихідцем з сусіднього села Шолудьків.

Нині на території Печерського парку зростає близько 60 видів та форм дерев і чагарників. Зиґзаґоподібні спуски до бузьких порогів проходять серед насаджень лісового типу, де зустрічаються найдавніші екземпляри корінних лісових деревних порід: липи, дуба, ясена, ільми, клена польового.

Використано матеріали зі статті Печерський парк (Вінницька область) у Вікіпедії.