Природні дивовижі Рівненщини

Базальтові стовпи, Костопільський район, © Ihor Zlobin, CC-BY-SA 3.0
Базальтові стовпи, Костопільський район, © Ihor Zlobin, CC-BY-SA 3.0

На Рівненщині перемогла фотографія унікальної геологічної пам’ятки природи – «Базальтових стовпів».

Пам’ятка розташована на західному схилі Українського кристалічного щита. Загальна протяжність відслонень базальтів у межах пам’ятки — 180–230 м. Товщина стовпів коливається в межах від 0,6 до 1,2 м. Переважають із товщиною 0,8—1,0 м. Висота — від 3 м до 30 м. Вони мають властивість давати прямий рівний розкіл. Щільні ряди колон-багатогранників вражають монументальністю і геометричним досконалістю. Деякі кар’єри затоплені, і в поєднанні зі спокійною гладдю води базальтові стіни виглядають особливо мальовничо.

Також на території пам’ятки є мінерали адуляр, хлорит, яніт, кварц, халцедон, кальцит, барит, гематит, пірит, марказит, псиломелан, борніт, азурит, мідь самородна.

«Базальтовим стовпам» було присвоєно статус пам’ятки природи місцевого значення рішенням Рівненського обласного виконавчого комітету від 22 листопада 1983 року № 343.

Журі відзначило, що автор всесторонньо розкрив пам’ятку, завантаживши серію фотографій із нею, що «мають композиційний підхід і гарно ілюструють саме цю пам’ятку природи».

Базальтові стовпи, Костопільський район, © Ihor Zlobin, CC-BY-SA 3.0
Базальтові стовпи, Костопільський район, © Ihor Zlobin, CC-BY-SA 3.0
Базальтові стовпи, Костопільський район, © Ihor Zlobin, CC-BY-SA 3.0
Базальтові стовпи, Костопільський район, © Ihor Zlobin, CC-BY-SA 3.0

Неприємним «відкриттям» конкурсу було те, що такий відомий ботанічний феномен як «Тунель кохання» – зелений тунель у лісовому масиві, утворений заростями дерев, кущів, які сплелися між собою, та утворили дивовижний щільний тунель точної арочної форми – не є пам’яткою природи… Цей ботанічний феномен є місцем паломництва туристів та пар закоханих, візитною карткою Рівненщини. Але навіть закон (хоч яка й ефемерна ця оборона іноді видається) його не охороняє …

Осінь у Тунелі кохання, © Мирослава Раковець, CC-BY-SA 3.0
Осінь у Тунелі кохання, © Мирослава Раковець, CC-BY-SA 3.0

Використано матеріали зі статей Вікіпедії Базальтові стовпи та Тунель кохання.

Трахтемирів — найкраще фото Київщини

Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів», © Максим Присяжнюк, CC-BY-SA 3.0
Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів», © Максим Присяжнюк, CC-BY-SA 3.0

Найкращим фото Київської області журі визнало фотографію регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» Максима Присяжнюка.

Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» розташований в межах Миронівського району Київської області та Канівського району Черкаської області.

Площа 10711,2 га, у т.ч. 5148,7 га в Київській області і 5562,5 га в Черкаській. Створений у 2000 році.

Являє собою унікальний за геологічною будовою район, що характеризується значною піднятістю горбистої поверхні та утворенням ярів на правобережжі Дніпра.

Переважають лучно-степові та широколистяно-лісові формації, зростає близько 10 червонокнижних видів рослин (цибуля ведмежа, підсніжник білосніжний, лілія лісова, рябчик російський та ін).

Багатий тваринний світ (кріт звичайний, вечірниця дозірна, полівка лісова, миша жовтогорла, бабак, тхір чорний, лисиця звичайна, вовк, козуля європейська, лось звичайний, свиня дика). Зустрічаються птахи, занесені до Червоної книги України: орлан-білохвіст, пугач звичайний.

Використано матеріали зі статті Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» у Вікіпедії.

Житомира нерукотворний символ

Скеля «Голова Чацького» (праворуч), © Павло Мокрицький, CC-BY-SA 3.0
Скеля «Голова Чацького» (праворуч) , © Павло Мокрицький, CC-BY-SA 3.0

Скеля «Голова Чацького» – один із символів Житомира – перемогла у номінації «Найкраще фото Житомирської області».

Скеля є геологічною пам’яткою природи, розміщена вона на лівому березі річки Тетерів, за 200 м від греблі ВАТ «Льонотекс». Статус пам’ятки їй було присвоєно рішенням Житомирського обласного виконавчого комітету від 20 листопада 1967 № 610. Своєю назвою скеля завдячує надзвичайній виразності образу чоловіка із великим носом. Добре видно обличчя у профіль. Правда, легенди не є одностайними щодо того, якому саме Чацькому присвячена скеля. Існують версії, що козаку, який загинув, стрибнувши із конем у Тетерів зі скелі, коли його оточили польські вояки і шансів врятуватися у нього не залишилося. Кінь козака так вдарив копитами, стрибаючи у річку, що від скелі відколовся шматок, і стала там голова людини.

Український краєзнавець Георгій Мокрицький стверджує, що назва скелі прослідковується в джерелах значно пізніших від часів Козаччини, а саме мова про першу половину XIX століття). Тому на думку дослідника скелю названо через Тадеуша Чацького, польського просвітителя, засновника Кременецького ліцею, який став базою для двох українських навчальних закладів – університету Святого Володимира (зараз національний університет імені Т. Г. Шевченка) та Волинської гімназії у місті Житомирі (тепер це Житомирський державний університет імені Івана Франка). На користь цього трактування й існування провулку Чацького у Житомирі, який вів до цієї скелі (тепер 2-й Кривий провулок) – ім’я просвітителя могли увіковічнити таким чином.

Не вдалося отримати світлину ще однієї унікальної пам’ятки – радонових джерел. На жаль, самі джерела залишились за кадром – по іншому березі річки й трохи південніше…

 Весняний світанок на Тетереві, © Horker, CC-BY-SA 3.0
Весняний світанок на Тетереві , © Horker, CC-BY-SA 3.0

Чистилівський орнітологічний заказник — найкраще фото Тернопільської області

Чистилівський орнітологічний заказник. Зимовий вид на річку Серет поблизу Чистилова, © Микола Василечко, CC-BY-SA 3.0
Чистилівський орнітологічний заказник. Зимовий вид на річку Серет поблизу Чистилова, © Микола Василечко, CC-BY-SA 3.0

У Тернопільській області найкращою визнано світлину Миколи Василечка із зимовим видом на річку Серет в Чистилівському заказнику.

Чистилівський орнітологічний заказник загальнодержавного значення розташований у межах заболоченої заплави річки Серет, між селами Білою, Чистиловом, Великим Глибочком та Плотичею Тернопільського району і мікрорайоном Пронятин Тернополя.

Створений у 1980 році, в 1992 році затверджений як об’єкт природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Площа заказника — 321,0 га. Перебуває у віданні Чистилівської (26,1 га), Великоглибочецької (136,5 га), Плотицької (26,0 га), Білецької (18,6 га) сільських рад, ТОВ «Україна» (113,8 га).

Під охороною — водно-болотні угіддя в заплаві Серету — місце оселення багатьох видів водоплавних та водно-болотних птахів. Більша частина водоболотного масиву поросла очеретом звичайним, близько 100 га займають розріджені угруповання вільхи сірої (повнота 0,2–0,3), що росте на підвищеннях.

Прогалини між деревами зайняті переважно угрупованнями лепешняку великого з домішкою типової болотяної рослинності. На окремих ділянках зростають півники болотні, аїр, рогіз. У прирусловій частин і на значних ділянках — зарості тілорізу алоєвидного, в окремих місцях є осока пухирчаста, хвощ річковий, жабурник, глечики, жовтець та інші. Трапляються чернь білоока, гоголь, лунь польовий, вівсянка чорноголова, сорокопуд сірий, горностай — види, занесені до Червоної книги України.

Гніздяться кулики, качки, пірникози, чирки, чернь, мартини, горобині, з хижих — лунь очеретяний і боривітер, є багато інших видів птахів. Місце відпочинку гуски сірої під час її перельотів.

Використано матеріали зі статті Чистилівський орнітологічний заказник у Вікіпедії.

Найкраще фото Кіровоградщини

Анемона лісова в заказнику «Скалки», © Анна Куземко, CC-BY-SA 3.0
Анемона лісова в заказнику «Скалки», © Анна Куземко, CC-BY-SA 3.0

Анемона лісова в заказнику «Скалки» — найкраще фото Кіровоградщини, автор — Анна Куземко.

Ландшафтний заказник місцевого значення «Скалки» розташований на території Йосипівської сільської ради Ульяновського району. До території заказника входять берегові зони та острів на річці casino Баланусі — лівій притоці річки Синиці, що в свою чергу є притокою Південного Бугу.

Створений у 2009 році, площа заказника — 30,0 га.

Заказник створено для збереження ділянки зростання луково-степової рослинності в долині річки Синиці. Є численні виходи гранітів у вигляді валунів та невеликих скель.

З рідкісних видів рослин, занесених до Червоної книги України, виявлені чебрець прибережний, сон чорніючий, астрагал шерстистоквітковий, півники понтичні, ковила пірчаста, шафран Палласа, шафран сітчастий, ковила волосиста.

З рідкісних видів тварин, занесених до Червоної книги України, зустрічаються жужелиця угорська, пахучий стафілін, жук-олень.

Найкраще фото Закарпаття — водоспад Трофанець

Водоспад Трофанець, © Дмитро Балховітін, CC-BY-SA 3.0
Водоспад Трофанець, © Дмитро Балховітін, CC-BY-SA 3.0

На Закарпатті найкращою стала фотографія Дмитра Балховітіна, яка зображує водоспад Трофанець.

Трофанець (Труфанець) — водоспад в Українських Карпатах, розташований на південно-східних схилах гірського масиву Свидівця, в межах Рахівського району Закарпатської області, неподалік від південної околиці смт Ясіні.

Водоспад розташований у пригирловій частині річки Труфанця (права притока Чорної Тиси, басейн Дунаю). Загальна висота водоспаду — 36 м. Складається з численних (понад 5) каскадів. Утворений на місці виходу на поверхню стійких до ерозії пісковиків. При підніжжі водоспаду влаштовано оглядовий майданчик-альтанку.

Трофанець має чимале естетично-рекреаційне значення.

У 1969 році створена гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення «Водоспад Трофанець», яка в 1997 році ввійшла до складу Карпатського біосферного заповідника.

Використано матеріали зі статті Труфанець у Вікіпедії.

Демерджі-яйла — найкраще фото Криму

Демерджі-яйла, © Віталій Башкатов, CC-BY-SA 3.0
Демерджі-яйла, © Віталій Башкатов, CC-BY-SA 3.0

Найкращим фото АР Крим визнана фотографія Демерджі-яйли Віталія Башкатова.

Демерджі-яйла — гірський масив (яйла) в Криму, розташований на території Алуштинської міськради. Назва Демерджі (Демірджі) походить від кримськотат. demirci — коваль.

Демерджі-яйла належить до Головного пасма Кримських гір. Біля підніжжя гори розташоване село Лучисте, яке до 1945 року називалося Демерджі. Вершини — Північна Демерджі (1356 м) і Південна Демерджі (1239 м). На схилах Південної Демерджі розташовано чудернацькі скупчення каменів — Долина привидів. Поблизу вершини розташована скеля Хой-Кая відома як Голова Катерини (інша назва — Голова воїна), добре помітна з траси Сімферополь — Ялта. На схилах гірського масиву починається невелика річка Куру-Узень. На західних схилах Демерджі — Галявина МАН.

Окремі вершини Демірджі-яйли: Північна Демерджі, Південна Демерджі, Уч-Терек, Ернен-Кая, Босна, Діпліс-Хая, Байрак-Хая, Басамах-Хая, Базарбай, Самар-Кая, Шан-Кая.

На відміну від інших кримських яйл, Демерджі складена не тільки з вапняку, а має численні вкраплення гальки і валунів твердих порід, «зацементовані» вапняком. Вода просочується з поверхні всередину породи, реагує з вуглекислим газом, який міститься в ґрунті, і набуває властивості слабкої кислоти, яка роз’їдає породу. Під впливом такої води і вивітрювання вапняк руйнується, залишаючи «скульптури» із найтвердіших порід. Це «пальці» — колони, «гриби» — колони з «кришками» та багато іншого. Найбільша з них п’ятиметрової ширини і висотою майже 25 метрів. Найвідоміше місце їх скупчення — «Долина привидів». Коли по Демерджі повзуть хмари, час від часу погляду відкриваються загадкові силуети, які через миті зникають.

На Демерджі-яйлі створено ландшафтний заказник «Демерджі-Яйла» (створений в 2011 році, площа — 2076 га), геологічну пам’ятку природи «Урочище Демерджі» (створена в 1981 році, площа — 20 га), геологічну пам’ятку природи «Печера МАН» (створена в 1972 році, площа 1 га). У Долині привидів також розташована ботанічна пам’ятка природи «Горіх Юрія Нікуліна».

Територія заказника «Демерджі-яйла» індивідуальна за багатством і різноманітністю біоти, мальовничістю та оригінальністю ландшафтів, культурно-історичних пам’яток. Флора представлена ​​більше 450 видами рослин, з яких 32 види занесені до Червоної книги України, 24 — ендемічні види. У межах території мешкають 17 видів тварин, занесених до Червоної книги України.

Використано матеріали зі статті Демерджі-яйла у Вікіпедії.

Відьмацькі чари Лисої гори

Лиса гора, Канів, © Павло Мокрицький, CC-BY-SA 3.0
Лиса гора, Канів, © Павло Мокрицький, CC-BY-SA 3.0

Ще одне фото Павла Мокрицького було визнано найкращим у номінації «Найкраще фото області». На світлині зображено Лису гору — одну із вершин Канівських гір.

Самі гори тягнуться грядою понад Дніпром від Ржищева до гирла річки Рось. Найвищі точки розташовані неподалік села Григорівки (242 метри над рівнем моря) та за кілька кілометрів на південь від Канева (244 м). У межах Канева більшість гір мають власні назви: Дніпрова, Московка, Лиса, Пилипенкова, Княжа (221,2 м) та інші. На території Канівських гір — на Чернечій горі розташований музей та могила Тараса Шевченка.

На Лисій горі розташовано ботанічний заказник «Лиса гора». Заказник охоплює вершину і південний схил Лисої гори. Створено його було рішенням Черкаської обласної ради від 28 листопада 1979 року № 597. Під охороною представники степової рослинності (мезоксерофітного степу). Як і передбачає досить поширена назва, Лиса гора у Каневі вважалася місцем проведення шабашу місцевих відьом, але згадок в авторитетних джерелах про це не знайшлося…

Природно-заповідний фонд Черкаської області налічує понад 500 об’єктів, що дозволяє широкий вибір способів показати красу свого краю. За кількістю сфотографованих пам’яток природи беззаперечним лідером є Сергій Криниця. Він один сфотографував та завантажив світлини 136 пам’яток області у рамках конкурсу, що дає змогу сподіватися, що Черкаська область скоро буде найбільш повно ілюстрована.

Специфікою нашого фотоконкурсу є те, що на фото повинна бути зображена пам’ятка природи. Іноді дуже складно визначити межі областей, межі початку та закінчення заповідних територій тощо. Коли фотографія є дуже красива, як із фото Сергія Криниці, хочеться забути про те, що ми обмежені правилами. Але, але… Сам фотограф зазначив, що краса парку не тільки в самому парку, а й у чудових видах на Дніпро, якими можна помилуватися з нього. Однак, пам’ятки — Черкаського міського парку «Ювілейний» — на фото нема… І фото не може претендувати на перемогу у номінації, хоча робота й була високо оцінена журі.

Сам парк є одним із семи чудес Черкащини, хоча й створено його було у XX столітті. Авторами проекту виступили архітектори Г. Урсатій та В. Пастухов. Він був заснований на території реліктового Черкаського бору. Тераса, яка обривається крутими уступами до Дніпра, і каньйон, що збагатив природний рельєф, були унікальним природним дивом. Його залишалось лише майстерно огранити. До парку завезли валуни, гранітні глиби, гальку з гирла Росі та кар’єрів Криму, збудували штучні озера та водоспади, проклали русла струмків. Флору майбутнього парку, а це понад 70 видів екзотичних рослин, збагатили саджанцями з Тростянецького дендропарку, Київського ботанічного саду, «Софіївки» та багатьох інших місць. Парк мав стати одним із елементів ланцюжка унікального проекту лісогідропаркової зони Черкас загальною площею в 250 га, який було розроблено у 1960-их роках. Але «єдиного» проекту не вийшло, що не завадило парку «Ювілейний» бути самодостатньою і прекрасною пам’яткою садово-паркового мистецтва національного значення.

Вид із черкаського міського парку «Ювілейний». Схід сонця над Дніпром, © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0
Вид із черкаського міського парку «Ювілейний». Схід сонця над Дніпром , © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0

Використано матеріали зі статей Черкаський міський парк «Ювілейний», Канівські гори і Лиса гора у Вікіпедії.

Найкраще фото Харківщини

Сіверський Донець, заказник «Радянський», © Віктор Тулбанов, CC-BY-SA 3.0
Сіверський Донець, заказник «Радянський», © Віктор Тулбанов, CC-BY-SA 3.0

На Харківщини найкращим визнане фото Сіверського Дінця в заказнику «Радянський», автор — Віктор Тулбанов.

Гідрологічний заказник «Радянський» розташований у Вовчанському районі між селами Огірцевим та Радянським. Створений у 2009 році. Площа заказника — 497,3 га.

Заказник створений з метою збереження в природному стані типового водно-болотного угіддя річки Сіверського Дінця, де зростають рідкісні рослинні угруповання, які занесені до Зеленої книги України, Зелених списків Харківщини, а також регіонально рідкісні рослини.

Найкраще фото Запорізької області

Іриси на Хортиці, © Evgenia Afonina, CC-BY-SA 3.0
Іриси на Хортиці, © Evgenia Afonina, CC-BY-SA 3.0

У Запорізькій області найкращою стала фотографія ірисів на Хортиці, на території заказника «Дніпровські пороги». Автор — Evgenia Afonina.

Загальногеологічний заказник загальнодержавного значення «Дніпровські пороги» розташований у межах міста Запоріжжя. До території заказника входять частина острова Хортиці, острів Байда, острів Дубовий, скелі Стіг-1, Стіг-2, Стіг-3 та Два Брати. Створений в 1974 році. Площа заказника 1383 га.

Охороняється порожиста частина Дніпра, де виходи на поверхню кристалічних порід Українського щита утворювали Дніпрові пороги. Кристалічні породи представлені переважно гранітами, гнейсами й магматитами. У багатьох місцях вони відслонюються, утворюючи урвисті береги та скелі.

Природний комплекс заказника включає також наскельну рослинність, залишки байрачних лісів, ділянки цілинного степу і дніпровські плавні. З рідкісних трапляються ковила волосиста, ковила Лессінга, тюльпан Шренка, крокус сітчастий, астрагал мохнатоквітковий, сальвінія плаваюча, занесені до Червоної книги України. У плавнях — водяний горіх плаваючий — реліктовий вид, занесений до Червоної книги. Багатий тваринний світ.

На території заказника виявлено археологічні та історичні пам’ятки різного віку.

Заказник має наукове, естетичне та історичне значення.

Використано матеріали зі статті Дніпровські Пороги (заказник) у Вікіпедії.