Черемоський заказник — найкраще фото Чернівецької області

Черемоський заказник, © Людмила Дикун, CC-BY-SA 3.0
Черемоський заказник, © Людмила Дикун, CC-BY-SA 3.0

У Чернівецькій області найкращою стала світлина Черемоського заказника Людмили Дикун.

Черемоський іхтіологічний заказник місцевого значення розташований в межах Вижницького і Путильського районів. Створений 20 грудня 2001 року рішенням Чернівецької обласної ради.

До заказника входить ділянка річки Черемошу з притоками від міста Вижниці вгору по течії в межах Чернівецької області. Площа заказника 3288 га.

Найкраще фото Чернігівщини

Травнева гроза, © Павло Гончаров, CC-BY-SA 3.0
Травнева гроза в Мезинській Швейцарії, © Павло Гончаров, CC-BY-SA 3.0

Найкращим фото Чернігівщини стала світлина «Травнева гроза» Павла Гончарова, на якій зображено заказник «Мезинська Швейцарія».

Ландшафтний заказник місцевого значення «Мезинська Швейцарія» розташований на території Мезинської сільради Коропського району. Створений у 1958 році. У 2006 році ввійшов до складу Мезинського національного парку.

Площа заказника складає 154 га, з них 23,7 га вкриті лісовою рослинністю, 1,3 га займають водойми, 47,0 га — пасовища, 82,0 га — сіножаті.

Основними завданнями заказника є збереження та підтримання в належному стані змішаного лісу, переважно сосново-дубового, віком понад 70 років, в якому зростають крушина, калина, цмин, чистотіл; охорона умов відтворення, відновлення чисельності рідкісних рослин та тварин; проведення наукових досліджень і спостережень на території заказника; підтримання загального екологічного балансу в регіоні; поширення екологічних знань тощо.

У 2006 році на базі заказника «Мезинська Швейцарія» та ще 6 заказників району створено Мезинський національний парк площею 31035,2 га.

Мис Фіолент — найкраще фото Севастополя

Ранок на Фіоленті, © Дмитро Балховітін, CC-BY-SA 3.0
Ранок на Фіоленті, © Дмитро Балховітін, CC-BY-SA 3.0

У Севастополі переможцем стала світлина Дмитра Балховітіна «Ранок на Фіоленті».

Фіолент (крим. Felenk Burun — букв. «тигровий мис») — мис на Гераклейському півострові в південно-західній частині Криму, в Балаклавському районі Севастополя. Західний край Зовнішнього пасма Кримських гір.

Мис утворений гірськими породами вулканічного походження, залишками вивержень стародавнього вулкана, що діяв тут 150 млн років тому. По обидва боки від мису на берегових урвищах видно потоки лави і пласти туфів. Древній вулкан суттєво зруйнований морем, зверху його вкривають вапняки, але є і вкраплення мінералів (яшма, сердолік, халцедон та інші), завдяки яким отримав свою назву Яшмовий пляж на схід від мису.

За переказами, саме на мисі Фіолент ступив на кримську землю апостол Андрій Первозванний, який прибув сюди для проповіді Євангелія.

Рослинність представлена заростями ялівця (Juniperus), маквісу з клематісів (Clematis), плюща (Hedera). На мисі Фіолент проростає чотири з п’яти видів кримських ялівців — колючий, козацький деревоподібний і ялівець високий (Juniperus excelsa), що занесений до Червоної книги України. Зустрічаються кримський кизильник (Cotoneaster tauricus). «Королевою» Фіолента вважається фісташка туполиста. Це дуже давнє реліктове дерево, легко переносить посуху, спеку, морози. Коріння у фісташки особливі, вони мають кілька ярусів і йдуть в сторону на 30-40 метрів, а вертикальні доходять до глибини 12-15 м.

З рідкісних тварин зустрічаються гекон кримський (Gymnodactylus kotschyi danilewskii), жовтопуз (Coluber jugularis) та капустянка кримська (Gryllotalpa tauricus).

У районі мису створено три пам’ятки природи — ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Мис Фіолент» (створений 1996 року; площа 31,7 га), комплексна пам’ятка природи місцевого значення «Мис Фіолент» (1969; площа 5,8982 га) та гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення «Прибережний аквальний комплекс біля мису Фіолент» (1972; площа 179,4303 га). Дві останніх частково зображені на фото.

Використано матеріали зі статті Фіолент у Вікіпедії.

На Вінниччині теж переміг Печерський парк

Вхід до Печерського парку і каплиця Потоцьких-Свейковських, © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0
Вхід до Печерського парку і каплиця Потоцьких-Свейковських, © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0

У Вінницький області найкращою визнана фотографія Сергія Криниці «Вхід до Печерського парку і каплиця Потоцьких-Свейковських».

Печерський парк — парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва, розташована в с.Печері Тульчинського району. Статус пам’ятки з 1984 року. Площа парку — 19 га.

У 1682 році турецький султан надав молдавському воєводі Георгію Дуці право керувати Правобережною Україною. Він обрав для своєї резиденції Печеру, де збудував палац і розбив парк.

Пізніше, власники Свейковські розбудовували парк. До наших днів збереглося його первісне планування. Парк мав прямокутну форму і розташовувався паралельно Південному Бугу. На дві частини його ділила чотирирядна алея з 250-річних лип, що вела від головних воріт до палацу. До води вели кам’яні сходи, уздовж яких стояли мармурові статуї. Одна з них збереглася біля берега річки поруч з залишками колишніх купалень, викладених мармуровими плитами. Скелі над Бугом прикрашали дивовижні кам’яні хаоси і гроти.

У 1840-х роках маєток і 5 тисяч га навколишніх земель викупив Костянтин Потоцький. Потоцьким Печера належала до приходу радянської влади. У 1920-х роках палац розібрали більшовики.

Наприкінці ХІХ ст. Потоцькі розширили парк на лівий берег Південного Бугу, там де зараз знаходиться село Сокілець (Немирівський район).

На території маєтку знаходиться мавзолей-каплиця Потоцьких-Свейковських, що спроектована видатним київським архітектором Владиславом Городецьким, вихідцем з сусіднього села Шолудьків.

Нині на території Печерського парку зростає близько 60 видів та форм дерев і чагарників. Зиґзаґоподібні спуски до бузьких порогів проходять серед насаджень лісового типу, де зустрічаються найдавніші екземпляри корінних лісових деревних порід: липи, дуба, ясена, ільми, клена польового.

Використано матеріали зі статті Печерський парк (Вінницька область) у Вікіпедії.

Полтавський міський парк — найкраще фото Полтавщини

Полтавський міський парк, © Олександр Яловега, CC-BY-SA 3.0
Полтавський міський парк, © Олександр Яловега, CC-BY-SA 3.0

Найкращим фото Полтавської області журі визнало фотографію Полтавського міського парку Олександра Яловеги.

Полтавський міський парк — дендропарк, парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення у північній частині міста Полтави. Створений 1962 року, з 1977 року має заповідний статус. Площа парку — 124,5 га

Особливість парку — його рельєф: багато видових майданчиків, з яких відкриваються цікаві перспективи, світлі галявини. Основною магістраллю є стежка, що починається від входу з боку вул. Яківчанської, проходить по західній балці, через долину на схід і закінчується при вході зі сторони вулиці Лугової. Усі видові майданчики, каскад ставків, система галявин, групи декоративних рослини концентруються на цій лінії. При розбудові парку враховувалася існуюча мережа стежок, що дало свої позитивні наслідки. Дороги грейдувалися, але потім їм давали можливість заростати, що створювало природний вигляд.

Парк багатий джерелами, по усіх балках течуть річечки. Розкішний килим різнотрав’я в поєднанні з водою, заростями очерету, деревами різної форми і кольору, створюють незабутній ефект. По дну західної балки проходить головна стежка вздовж верхнього ставка, а за його греблею відкривається краєвид на копанку і другий ставок. Стежка проходить через широкі, відкриті луки.

Ставок і копанка обсаджені вербою плакучою. Біля греблі другого ставка стоїть двоповерховий дерев’яний будиночок — колишня дача першого російського нейрохірурга Миколи Скліфосовського. У його маєтку був промисловий сад, виноградник, плантація тутових дерев, пасіка, хмільник. По косогорах і ярах проводилися насадження дуба, клена, берези, сосни, ялини, акації, шовковиці. За виняткову красу цей мальовничий куточок називали «Полтавською Швейцарією».

На схід до четвертого ставка спускається галявина постійного цвітіння — царство кольорів і духмяних пахощів. Біля неї — великий став. На пологому протилежному березі розкинувся густий ялинник. Яскравою плямою виділяється група модрин: навесні — ніжно-зелені, восени — яскраво-жовті.

На північ починається бузковий гай. Цей куточок тихий, затишний. У центрі — щільна група горіхів.

Один з декоративних майданчиків розташований високо над ставками. З нього відкривається вид на весь каскад ставків і на Хрестовоздвиженський монастир. Зі сходу галявина відокремлюється щільною стіною туї, на тлі якої виділяються блакитні ялини, сосни Веймутова.

Північна балка має невеликі схили. Південна балка межує з парком сільськогосподарської дослідної станції. По її дну протікає річечка. Далі — царство беріз. Біле мереживо кори, свіжий прохолодний подих — це Російський ліс.

У дендропарку є дерева, вирощені з одного живця «верби Тараса», отриманого в Київському ботанічному саду Академії наук. Цю цікаву історію розповіла Яніна Яківна Яценко. Перебуваючи на засланні в Мангишлацькому степу, Т. Шевченко сам збудував собі справжню українську хату, викопав криницю. В Оренбурзі на ринку він знайшов вербовий кілок, який привіз і посадив біля криниці у своєму дворі. «Тепер у мене є українська верба», — пише Шевченко в листі до своїх друзів.

Вид цієї верби, раніше невідомий ботанікам, нині названий Salix Taras (Верба Тараса). Співробітник Київського ботанічного саду, професор Сергій Іванович Івченко, в 1964 році, побувавши в Мангишлаці на святкуванні 150-річниці з дня народження Т. Г. Шевченка, побачив вербу, яка збереглася з Тарасових часів. Посланцю з України дозволили зрізати невелику гілочку. Та треба було так статися, що невдовзі на кафедру до С. І. Івченка приїздить Яніна Яківна. Дізнавшись про походження гілочки, вона попросила невеликий живець з чотирма бруньками, обережно обгорнула реліквію мокрою тканиною і привезла до Полтави.

Використано матеріали зі статті Полтавський міський парк у Вікіпедії.

Найкраще фото Івано-Франківської області

Карпатський національний природний парк, © Дмитро Балховітін, CC-BY-SA 3.0
Карпатський національний природний парк, © Дмитро Балховітін, CC-BY-SA 3.0

На Івано-Франківщині найкращою визнана фотографія Карпатського національного парку Дмитра Балховітіна.

Карпатський національний природний парк — національний парк в Україні, на території Івано-Франківської області. Створений для збереження унікальних лісових екосистем Центральної Європи.

Карпатський національний природний парк — перший і один з найбільших в Україні національних природних парків. Він був створений постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1980 року № 376. Ще в 1921 році у межах його нинішньої території на площі 447 га було створено резерват для охорони Чорногірських пралісів. Частина нинішньої території парку з 1968 по 1980 рік була у складі Карпатського державного заповідника, від якого при створенні парку були відокремлені Говерлянське і Високогірне лісництва.

Площа парку становить 50495,0 га, з них у постійному користуванні — 38322,0 га. Його територія простягається на 55 км з півночі на південь і на 20 км із заходу на схід. Переважна частина території парку розташована в межах абсолютних висот — 500–2000 м над рівнем моря. Найвища точка України — вершина гори Говерла (2061 м) — розташована в межах парку.

Парк розташований у найбільш високому і цікавому в географічному відношенні секторі Чорногірського і Ґорґанського масивів. Основна частина його території охоплює верхів’ї річки Пруту і її приток, решта — в басейні Чорного Черемошу.

У високогірних ландшафтах парку і його захисній зоні збереглася найбільша кількість ендемічних та реліктових видів карпатської флори, включення цих ландшафтів в заповідну зону забезпечує надійне збереження та відновлення цінного генофонду.

Клімат характеризується як перехідний від помірно теплого західноєвропейського до континентального східноєвропейського. Середньорічна температура повітря становить +6 °C із зниженням у високогір’ї, річна кількість опадів збільшується з висотою від 800 до 1400 мм, снігу випадає до 50 см, а в окремі роки до 2 м.

На території парку зростає 1260 видів вищих спорових і судинних рослин, з яких 155 видів — мохоподібні. До Червоної книги України занесено 80 видів рослин. Три види рослин занесено до Європейського червоного списку: борщівник карпатський, медунка Філярського та первоцвіт полонинський. У парку зареєстровано зростання 29 ендемічних видів рослин, серед яких 12 загальнокарпатських та 13 південнокарпатських ендемів. Найбільше ендеміків і реліктів трапляється на Чорногорі. На території парку зберігаються також найбільші за площею в Українських Карпатах реліктові угруповання сосни звичайної, берези повислої та частково сосни кедрової, єдине місце зростання якої розташоване на Чорногорі, в урочищі Кедрувате. Загалом до Зеленої книги України занесено 32 рослинних угруповання: 3 лісових, 4 чагарникових, 12 лучних та 9 болотних.

Тваринний світ парку представляють 56 видів ссавців, 114 — птахів, 11 — риб, 10 — земноводних, 7 — плазунів. До Червоної книги України занесено 44 види фауни, а до Європейського червоного переліку — 11 видів.

Використано матеріали зі статті Карпатський національний природний парк у Вікіпедії.

Асканія-Нова перемогла на Херсонщині

Плямисті олені в біосферному заповіднику «Асканія-Нова», © Павло Чегорка, CC-BY-SA 3.0
Плямисті олені в біосферному заповіднику «Асканія-Нова», © Павло Чегорка, CC-BY-SA 3.0

Найкращою світлиною Херсонщини стала фотографія плямистих оленів у заповіднику «Асканія-Нова», автор — Павло Чегорка.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» імені Ф.Е. Фальц-Фейна розташований в Чаплинському районі Херсонської області поблизу однойменного селища міського типу. Створений 1898 року як приватний заповідник. За часів СРСР статус заповідника кілька разів змінювався, з рештою в 1983 році реорганізовано в біосферний заповідник. В 1993 році статус заповідника підтверджений Указом Президента України. Включений до міжнародної мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО, створеної з метою збереження природи і проведення наукових досліджень у найцінніших екосистемах Землі.

Площа заповідника 33307,6 га, з них 11054 га — «абсолютно заповідна» степова зона. Асканійський степ вважається типчаково-ковиловим. У заповіднику мешкають не менше 1155 видів членистоногих, 7 видів земноводних та плазунів, 69 видів ссавців, в різні пори року пролітає понад 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на гніздування. Окрім того, тут ростуть 478 видів вищих рослин. У «Червону книгу України» занесено 13 видів вищих рослин, 3 види грибів та 4 — лишайників.

Територія заповідника розділена на три великі частини, нерізко відокремлені одна від одної: «Північну», «Великий Чапельський під», «Південну» (яку поділено на «Стару» та «Успенівку»). Успенівка (Успенівський степ) утримується з 1927 року на абсолютно заповідному режимі. «Північну» та «Південну» частини додатково розділяє автодорога Асканія—Чкалове.

В Асканії-Новій розташований один з найбільших на півдні України штучно вирощених лісів, старий ботанічний сад, акліматизаційний зоологічний парк, орнітопарк.

Заповідник утримує свиней, оленів, коней Пржевальського, бізонів, антилоп, баранів, биків, верблюдів, лам, віслюків куланів, шотландських поні.

Використано матеріали зі статті Асканія-Нова (заповідник) у Вікіпедії.

Найкраще фото Києва — Печерський ландшафтний парк

Вид на місто з Печерського ландшафтного парку, © Станіслав Клевцов, CC-BY-SA 3.0
Вид на місто з Печерського ландшафтного парку, © Станіслав Клевцов, CC-BY-SA 3.0

У Києві перемогла світлина Станіслава Клевцова з видом на місто з Печерського ландшафтного парку.

Печерський ландшафтний парк розташований у Печерському районі Києва. Загальна площа парку — 43,7 га. Входить до комплексної пам’ятки природи місцевого значення «Дніпрові кручі».

Створений у 1981 році як продовження смуги міських парків на схилах Дніпра під час будівництва меморіального комплексу Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років. При створенні парку були впорядковані схили між Києво-Печерською лаврою, новим музеєм та Набережним шосе, прокладені доріжки, облаштовані майданчики для відпочинку, сходи, розбиті газони і квітники.

В основі композиції — регулярне планування, утворене за принципом симетрії. У центральній частині парку наприкінці 1980-х років збудовано Співоче поле і каскад сходинок до Дніпровської набережної. З початку 1990-х це місце є традиційним для проведення виставок квітів, зокрема щорічної міської виставки квітів.

Зелені насадження представляють: клен гостролистий, каштан кінський, береза бородавчата, хвойні, граб та декоративно-цінні породи чагарників.

Комплексна пам’ятка природи «Дніпрові кручі» створена рішенням Київради від 15 березня 2007 року. Площа — 105,3 га.

Використано матеріали зі статті Печерський ландшафтний парк у Вікіпедії.

Найкраще фото Львівщини

Хребет Парашка, НПП «Сколівські Бескиди», © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0
Хребет Парашка, НПП «Сколівські Бескиди», © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0

А на Львівщині перемогла світлина національного парку «Сколівські Бескиди» Сергія Криниці.

«Сколівські Бескиди» — національний природний парк в Українських Карпатах. Розташований у південній частині Львівської області, в межах Сколівського, Дрогобицького і Турківського районів. Парк охоплює частини басейнів річок Стрию та Опору, займає площу 35684 га. Створений 11 лютого 1999 року на базі Сколівського лісового заповідника загальнодержавного значення (створений в 1983 році з метою охорони корінних ялицево-букових і букових лісів) і частини території ландшафтного заповідника загальнодержавного значення «Зелемінь» і ландшафтного заповідника місцевого значення «Майдан», а також заповідних урочищ «Дубинське», «Сопіт», «Журавлине».

Парк розташований в межах моноклінально-брилового низькогір’я Сколівських Бескидів і займає його північну частину. Абсолютні висоти на території парку — від 600 до 1260 м. Найвища точка — гора Парашка (1268 м). Переважають ландшафтні комплекси крутосхилого ерозійно-денудаційного лісистого низькогір’я.

На території парку розташовані водоспади Гуркало (р. Велика Річка) і Кам’янецький (р. Кам’янка), Східницьке родовище мінеральних вод, а також державний історико-культурний заповідник «Тустань».

Найбільші хребти і скиби — Парашка, Серединний, Зелем’янка, Сколівська скиба, Внутрішня скиба.

Хребет Парашка починається за 4 км на захід від міста Сколе і тягнеться на 7,6 км у північно-західному напрямку. 5 основних вершин хребта — Парашка, Тимків Верх, Зелена, Оброслий Верх, Корчанка.

Використано матеріали зі статей Сколівські Бескиди (національний природний парк) і Парашка (хребет) у Вікіпедії.

Еремурусовий схил — переможець у Луганській області

Еремурусовий схил, © Микита Перегрим, CC-BY-SA 3.0
Еремурусовий схил, © Микита Перегрим, CC-BY-SA 3.0

Найкращою фотографією Луганщини стала світлина, яка зображує Еремурусовий схил, автор — Микита Перегрим.

Еремурусовий схил — ботанічна пам’ятка природи місцевого значення, розташована на околиці села Липового Краснодонського району. Площа — 95,4750 га. Статус пам’ятки надано рішенням облради від 30 грудня 2010 року.

Ботанічна пам’ятка являє собою стрімкий схил південно-східної експозиції висотою до 170 метрів. На поверхні схилу — степова та петрофітно-крейдяна рослинність. Серед рослин, що ростуть на території пам’ятки, є такі, що занесені до Червоної книги України: горицвіт волзький (Adonis wolgensis), ковила Лессінга (Stipa lessingiana), ковила волосиста (Stipa capillata), громовик донський (Onosma tanaitica), еремур показний (Eremurus spectabilis).

Використано матеріали зі статті Еремурусовий схил у Вікіпедії.