Чудова природа НПП «Синевир»

«Синевир» — національний парк в Українських Карпатах у межах Міжгірського району Закарпатської області, офіційний партнер проекту.

Синевирське озеро. Автор: Aleksandr t15.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Це провідна природоохоронна науково-дослідна установа, що займається охороною, збереженням і вивченням унікального куточку Карпат — верхів’я Тереблянської долини Закарпаття.

Національний природний парк «Синевир» створено у 1989 році заради збереження, відтворення і ощадливого використання природних ресурсів, комплексів та об’єктів, які мають особливу наукову та естетичну цінність у межах різних висотних поясів південно-західних макросхилів Горган. Тому особливим завданням для НПП «Синевир», як природоохоронної структури, стало збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності у природних умовах з дотриманням режиму охорони природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання; розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього середовища та бережливого використання природних ресурсів; еколого-освітня робота тощо.

озеро Синевир. Автор: Vasil stecko.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Унікальність природи цього куточку Карпат полягає в її неповторності і естетичній цінності ряду об’єктів, зокрема озер Синевир і Озірце, болотних угідь Глуханя і Замшатка, гір Стримба і Негровець… А ще тут мальовничі краєвиди, дзюркотливі потічки, бурхливі водоспади, вічнозелені ліси — усе, що, наче магнетичною силою, притягує мандрівників не лише з України, але й з усього світу.

Вид на Міжгірський район. Автор: Яна Сідей.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Турбота про природу — повсякденна справа співробітників Національного природного парку «Синевир».

НПП «Синевир», Міжгірський, Хустський райони. Автор: Olexandra666.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Інформація з Вікіпедії та офіційного сайту НПП  «Синевир».

Читайте нас на Facebook, Instagram чи ВКонтакті.

 

Екватор перейдено

Кінь Пржевальського у київському зоопарку. © Микола Сарапулов, CC-BY-SA 3.0
Минуло 16 днів конкурсу, тобто вже більше, ніж половина конкурсу. За цей час було завантажено 4547 фотографій.

Можна підвести проміжні підсумки у номінаціях за найбільшу кількість сфотографованих пам’яток по Україні і за найбільшу кількість сфотографованих пам’яток у кожному з регіонів.

Найбільша кількість сфотографованих пам’яток (топ-10):

  1. Сергій Криниця — 64 пам’ятки;
  2. Микола Сарапулов — 55;
  3. Денис Вітченко — 43;
  4. користувач Lena Krasovska — 39;
  5. користувач Neovitaha777 — 38;
  6. Оксана Головко — 35;
  7. користувач Pamani — 28;
  8. Юрій Репало — 23;
  9. користувач Shinedawn — 22;
  10. користувач Zybikok — 21.

Найбільша кількість сфотографованих пам’яток у кожному з регіонів
(статистика наведена станом на 3:00 EEST 17 травня 2014 року; у разі якщо користувачі завантажили фотографії однакової кількості пам’яток регіону, наводяться обидва користувачі):

  • АР Крим — користувач Lena Krasovska, користувач Neovitaha777;
  • Вінницька область — користувач Foxdnepr;
  • Волинська область — Вячеслав Галєвський;
  • Дніпропетровська область — Павло Романов;
  • Донецька область — Дмитро Балховітін;
  • Житомирська область — користувач Dimant;
  • Закарпатська область — Тарас Рикмас;
  • Запорізька область — Денис Вітченко, Анастасія Пелих;
  • Івано-Франківська область — користувач Zybikok;
  • Київська область — користувач Yupanka;
  • Кіровоградська область— користувач Asdelu;
  • Луганська область — користувач Darina Klin;
  • Львівська область — користувач Neovitaha777;
  • Миколаївська область — користувач Pamani;
  • Одеська область — Юрій Квач;
  • Полтавська область — Юрій Репало;
  • Рівненська область — Оксана Головко;
  • Сумська, Тернопільська, Чернівецька області — Сергій Криниця;
  • Харківська, Черкаська області — Денис Вітченко;
  • Херсонська область — користувач Елвіс;
  • Хмельницька область — Сергій Криниця, Крістіна Федорович;
  • Чернігівська область — Сергій Тарабара;
  • місто Київ — Микола Сарапулов;
  • місто Севастополь — користувач Lena Krasovska.

Вищенаведені результати  далеко не остаточні, адже лишилося ще 15 днів, і все ще може кардинально змінитися. Тож, якщо хочете перемогти, вантажте більше фотографій різноманітних пам’яток природи.

На фото — кінь Пржевальського у київському зоопарку. Автор — Микола Сарапулов, CC-BY-SA 3.0.

Сахара на півдні України

Олешківські піски — другий за розмірами піщаний масив (арена) у Європі, розташований за 30 км на схід від міста Херсон у Цюрупинському районі, біля узбережжя Чорного моряСкладені із безмежних барханів («кучугурів»), висотою близько 5 м, давніх піщаних алювіальних відкладень Дніпра.

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор: Грудзінський В.М.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Національний природний парк «Олешківські піски»  — офіційний партнер міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить Землю 2014» — створений відповідно до Указу Президента України від 23 лютого 2010 року з метою збереження цінних природних територій та історико-культурних об’єктів, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Створення Парку було великою перемогою екологів та науковців України. Враховуючи його унікальність, це безцінний внесок в діло охорони природи, подарунок не лише Херсонщині, а й всієї Україні, і навіть нашій планеті.

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор Гаврилюк С.В.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Національний природний парк «Олешківські піски» розташований на території Херсонської області, в Каховському, Цюрупинському і Голопристанському районах. Підпорядковується Міністерству екології та природних ресурсів України. Його площа становить 8020,36 га.

До складу національного природного парку «Олешківські піски», увійшли урочище Буркути, яке  є частиною  Чалбаської арени Олешківських пісків, та територія Козачелагерської арени. На цих аренах розміщені науково-дослідні  природоохоронні відділення «Буркути» та «Раденське».  Функціональне зонування парку знаходиться в процесі розробки.

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор Лазарєва А.Л.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Назва національного парку є ідентичною назві всього піщаного масиву – Олешківські піски. Цей географічний термін походить від старої (до 1925 року) назви міста Цюрупинськ («Олешки»), яке, в свою чергу, походить від слова «Олешшя» – назви регіону Київської Русі і однойменного міста, що розташовувалися в низов’ях Дніпра. В літературі різних років піски в пониззі Дніпра називають Алешковськими (більшість дореволюційних і сучасних джерел), Олешківськими (у роботах  радянського часу до 1950-х років), Нижньодніпровськими, іноді Цюрупинськими. Враховуючи те, що стара назва м. Цюрупинськ (Олешки) вимовляється  як «Олешшя» (а не «Алєшье»), вірною назвою пісків (або, у всякому разі, більш близьким до географічної назви-першооснови) є «Олешківські піски».

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор Гаврилюк С. В.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

В останні десятиріччя для позначення території Олешківських пісків також використовується назва «Олешшя». Крім того, часто застосовується назва «Нижньодніпровські піски», що пов’язує регіон з річкою, яка має безпосереднє відношення до виникнення пісків.

Незвичність ландшафтів Олешківських пісків пояснюється унікальністю походження цього куточку природи нашої країни. Майже всюди в світі прирічні піски – це досить вузькі смуги уздовж річок  не ширше 10 км, що тягнуться на десятки і сотні кілометрів. І лише в пониззі Дніпра природа створила компактний масив, завширшки до 30 км і довжиною не менше 150 км. Якщо припустити, що, як і в інших місцях, ці піски виникли в результаті «спокійного» поступового відкладання їх річкою, то пояснити такі особливості майже неможливо.

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор Гаврилюк С. В.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Тому існує припущення, що така конфігурація пісків — це результат декількох масштабних геологічних катаклізмів, що періодично відбувалися в долині стародавнього Дніпра в минулому. У льодовикову епоху велетенський багатокілометровий шар континентального льоду, що періодично насувався з півночі по річищу Дніпра, горнув перед собою велетенські гряди ґрунту, довжиною в сотні кілометрів. В періоди розтавання льодовиків ці гряди перетворювались в природні дамби, що відокремлювали прильодовикові озера від нижньої ділянки русла ріки. Коли льодовик танув, рівень води в прильодовиковому озері вище гряди поступово підіймався, і в якусь мить природна дамба не витримувала напруги і проривалася. Велетенський потік води котився річищем Дніпра в напрямку Чорного моря, змиваючи все на своєму шляху. Біля того місця, де зараз розташоване місто Нова Каховка, швидкість течії гігантського потоку дещо уповільнювалась і трильйони тон піску, змитого з берегів Дніпра на відстані сотень кілометрів, осідали на дно, утворюючи широкі піщані арени.

Вони не були безплідними, бо перешаровувалися глинистими та  мулистими фракціями.

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор Роман Є.Г.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Вітер приносив насіння найрізноманітніших рослин — деревних, чагарникових, трав’яних. Приносили його річкові води та перелітні птахи. І вкрилися Нижньодніпровські піски рясною рослинністю і виросли тут просторі ліси.

Про них писав понад 2400 років тому славнозвісний давньогрецький історик Геродот. Відвідавши північно-західне Причорномор’я, він побачив тут лісовий край, який назвав Гілеєю — від слова «гіле», що у перекладі з давньогрецької означає «ліс». Ці ліси були значною мірою знищені скіфами, що перетворили її на пасовища, і вогнем чисельних пожеж. Та згодом замість загиблих дерев у пониженнях з близько залягаючими підґрунтовими водами виросли вільха, верба і місцями дуби та берези. Ліси на Олешківських пісках існували і в наступні сторіччя, хоча і багато потерпіли під час нашестя монголо-татарських,  турецько-татарських завойовників.

Величезної шкоди завдавало Олешшю інтенсивне випасання овець. З відкриттям Чорноморських портів у степах Причорномор’я набуло дуже швидкого розвитку вівчарство, продукція якого — вовна — знаходило широкий збут на заморських ринках. Якщо у 1808 році на півдні України налічувалось всього 9 тисяч овець, то в 1860 році їх поголів’я перевищувало 7 мільйонів,  з  яких левина доля припадала звісно, на поміщицькі господарства. На степових просторах паслися численні отари, багато їх кочувало, зокрема по Олешшю. Внаслідок надмірного випасання тут знищувались деревна та трав’яна рослинність. Оголені піски, видувалися вітрами, та почали наступати на прилеглі степи, перетворюючі їх на безплідні землі.

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор Кузнєцова В.В.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Як відомо, піски складаються з 7 ділянок (арен), і дуже своєрідними особливостями відрізнюється друга за площиною арена — Козачелагерська.  Характерна особливість цієї ділянки Олешківських пісків — відсутність штучність соснових лісів в її центральній частині. Коли в другій половині 20 століття  піски заліснювалися, на Козачелагерській арені діяв авіаційний полігон Міністерства оборони СРСР. Сюди прилітали відбомбитися радянські стратегічні бомбардувальники навіть з Камчатки та Владивостоку. Саме з цієї причини в центрі арени зберігся дивовижний ландшафт з велетенськими барханами, чи як їх тут називають «кучугурами».

Читайте нас на Facebook, Instagram чи ВКонтакті.

Інформація з Вікіпедії та сайту НПП «Олешківські піски».

І словом теж про пам’ятку скажіть

(…) пишний проект провести в Харків Дінець — проект, почасти зреалізований фотографом Довбнею, бо фотограф Довбня, зробивши знимок Лопані, пофарбував її в усякі кольори, зробив утроє ширшою, намалював на ній пароплава, а над нею аеропляна і навіть, здається, чи нe пустив десь у береговій піні пухкеньку німфу в купальному костюмі (…)
Майк Йогансен, «Подорож ученого доктора Леонардо»[1]

Фотографи — майстри подачі інформації потрібним чином. Хоча… таким славилися й історики, й фінансові генії. Далебі важко провести точну межу між чистими знаннями та маніпуляцією нами — тонкою й підсвідомою чи прямою й нахабною. Істина лежить десь посередині, десь на перетині. Тому хотілося б бачити, а не тільки читати. Чути, а не тільки бачити. Не всюди можна побувати за життя, але можна мати доволі ґрунтовне уявлення про свою власну країну.

Віковий дуб «Бай-Бай», Київ
Віковий дуб «Бай-Бай», Київ. Близько 500 років. Обсяг 5,0 м. Висота 30 м
Автор: Сарапулов.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

З 1 травня, одночасно із фотоконкурсом, у Вікіпедії розпочався місячник написання статей про пам’ятки природи. Адже усі ці фотографії повинні бути використані. Це ж не фотографія заради фотографії, світлини, зібрані під час конкурсу, мають ілюструвати статті. Іноді наявність гарного фото спонукає до написання нарису про побачене. Іноді наявність статті допомагає зібратися у подорож. Або «постукатися» до знайомого фотографа, щоб попросити якийсь знімок. Не так важливо, що було першим конкретно тут — яйце чи курка? — головне, що ми отримаємо на дрібку більше вільних знань.

Віковий дуб «Бай-Бай», Київ
Віковий дуб «Бай-Бай», Київ. Автор: Сарапулов.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

За ці два тижні волонтери-редактори створили більше 75 статей, покращили понад 20. Тільки за ці чотирнадцять днів україномовний розділ Вікіпедії збагатився на статті про:

  • іхтіологічний заказник «Роський» (Черкаська область, а фотографію було завантажено у рамках «Вікі любить Землю-2013»)
  • геологічну пам’ятку «Ольжині купальні» (Житомирська область, теж із «Вікі любить Землю-2013»)
  • ландшафтний заказник «Стохід» (Волинська область, теж із «Вікі любить Землю-2013»)
  • Дюківський парк (Одеса, фото із «Вікі любить Землю-2013»)
  • зоологічну пам’ятку природи «Пташиний базар» (Кіровоградська область, фото було зроблено ще у червні 2011 року, а завантажено 4 травня 2014 року)
  • ботанічну пам’ятку «Мишковицький дуб» (Тернопільська область, фото завантажено у рамках «Вікі любить Землю-2014»)
  • геологічну пам’ятку природи «Красний камінь» (Львівська область, фото завантажено 9 травня 2014 року)
  • озеро Велике Почаївське (Рівненська область, фото ще нема)
  • ботанічну пам’ятку природи «Новобіла» (Луганська область, фото відсутнє)
  • заказник «Річка Гайчур» (Дніпропетровська область, фото відсутнє)
  • та інші.


  • Якщо Ви любите подорожувати й фотографувати — вантажте свої власні фотографії. Якщо Ви не дуже дружите із фотоапаратом — пишіть статті. Покращуйте текст існуючих. Вантажте і пишіть. Діліться своїми знаннями з іншими, з думкою, що і з Вами теж поділяться. Або уже ділилися колись.

    Віковий дуб «Бай-Бай», Київ
    Віковий дуб «Бай-Бай», Київ. Автор: Сарапулов.
    Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

    [1] Йогансен М. Вибрані твори / Упоряд. Р. Мельників. – 2-ге вид., доповнене. – К.: Смолоскип, 2009. – 768 с.

     

    Статистика за регіонами України

    Малоперещепинський заказник (Новосанжарський район, Полтавська область). Автор — Юрій Репало
    Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

    Зараз у конкурсі вже представлено всі регіони України — всього сфотографовано 532 об’єкти. Найбільше сфотографовано пам’яток у Києві (70), потім — у Львівській області (46), третьою йде Автономна Республіка Крим (45), на одну пам’ятку відстає Тернопільська область (44), п’ятою є Рівненська область (35). Найменш представленими на конкурсі є пам’ятки з Луганської (4), Кіровоградської (5), Житомирської та Херсонської (по 6) областей. Сім пам’яток із Севастополя, по дев’ять пам’яток із Донецької та Запорізької областей.

    Щоб сфотографовані об’єкти потрапили до статистики, потрібно вказувати визначений ідентифікатор (ID) пам’ятки. Якщо вантажити світлини через спеціальний завантажувач, то Ваші роботи відразу потрапляють до конкурсної категорії. Правильний ID пам’ятки можна довідатися у списку пам’яток. Цей ідентифікатор складається із коду області, коду району та порядкового номера. Фотографії із неправильним ID оргкомітет буде намагатися ідентифікувати, але якщо нам цього не вдасться, то вони не будуть допущені до участі в конкурсі.

    Статистика за регіонами[1] зараз виглядає так:

    Регіон К-ть пам’яток К-ть фото
    Київ 70 546
    Львівська 46 388
    АР Крим 45 625
    Тернопільська 44 148
    Рівненська 35 90
    Черкаська 28 219
    Закарпатська 22 186
    Івано-Франківська 22 199
    Хмельницька 22 67
    Чернігівська 22 104
    Чернівецька 18 68
    Харківська 16 166
    Вінницька 15 39
    Полтавська 15 113
    Сумська 13 28
    Волинська 11 34
    Миколаївська 11 70
    Одеська область 11 102
    Дніпропетровська 10 95
    Київська 10 56
    Донецька 9 77
    Запорізька 9 73
    Севастополь 7 74
    Житомирська 6 10
    Херсонська 6 71
    Кіровоградська 5 8
    Луганська 4 23
    Всього 532 3679

    Статистика оновлюється щодня, стежити за нею можна тут.

    [1] Враховано тільки об’єкти із правильним ID.

    Вітаємо Індію з початком ВЛЗ, а Македонію — з другим місцем!

    Раді повідомити, що днями до конкурсу «Вікі любить Землю» долучилася ще одна країна — Індія. Перші 28 фотографій уже завантажені на вікісховище. Значну активність останнім часом проявляє Македонія, яка в міжнародному змаганні обійшла нещодавніх лідерів каталонців й австрійців та вийшла на друге місце. У твітері @WikiLovesEarth з’явилася інформація, що один лише користувач Дарко Ніколовськи завантажив уже майже 1000 світлин природних пам’яток Македонії!

    Тож, вітаємо наших колег з Індії із вдалим стартом, а македонців — з відчутним прогресом та виходом на друге місце. І пропонуємо переглянути чудове промо-відео конкурсу «Вікі любить Землю» з Македонії.

    Українське журі 2014 року сформоване!

    Кількість завантажених фотографій української частини фотоконкурсу скоро сягне три з половиною тисячі, а тим часом ми вже можемо оголосити склад українського журі конкурсу.

    До журі увійшли природоохоронці, фотографи, представники партнерів та користувачі вікіпроектів – щоб забезпечити максимальний баланс думок і справедливість суджень 🙂

    Таким чином, до журі увійшли такі фотографи: Костянтин Сова, фотограф, засновник Київської школи фотографії, Вадим Докторов, фотограф, член НСФХУ, старший викладач Київської школи фотографії, Лев Савицький, фотограф, член УПАФ. А також один із призерів української частини фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки 2013», член УПАФ, фотограф Антон Петрусь.

    Також членами журі стали адміністратор україномовної Вікіпедії та голова Правління «Вікімедіа Україна» Андрій Макуха та адміністратор Вікісховища, англомовної Вікіпедії користувач Ymblanter.

    Від природоохоронців до журі увійшли: Катерина Куракіна, менеджер зі зв’язків з громадськістю WWF в Україні, Олексій Василюк, заступник голови Національного екологічного центру України та Ростислав Журавчак, заступник директора з наукової діяльності Рівненського природного заповідника, зоолог, (регіональна та раритетна фауністика).

    Представники наших партнерів в журі: Євген Зеленко, координатор зв’язків із громадськістю та ЗМІ ПРООН, Сергій Волков, старший програмний менеджер ПРООН та Сергій Гетун, арт-директор інтернет-видання «Фокус.Ua».

    Переяслав, Антон Петрусь, CC-BY-SA 3.0
    Дзвiниця Вознесенського собору у Переяславі-Хмельницькому — фотографія Антона Петруся, що посіла 14-те місце на фотоконкурсі «Вікі любить пам’ятки 2013». Ліцензія CC-BY-SA 3.0.

    Між Волинню і Поділлям

    Офіційний партнер конкурсу «Вікі любить Землю», мальовниче місце з незайманою природою — це Національний природний парк «Дермансько-Острозький».

    Парк створений у 2009 році на території Здолбунівського та Острозького районів Рівненської області. Має площу 5448,3 га та розташований у найвужчій частині Малого Полісся — Острозькій прохідній долині, в заплаві річки Збитинка, що протікає між мальовничими пагорбами Волинської та Подільської височин. Завдяки своєму географічному положенню територія національного парку виявилась на перетині кордонів різних фізико-географічних областей, що зумовлює різноманіття ландшафтів та багатство рослинного та тваринного світу.

    Основна річка парку — Збитинка. Загальна довжина її становить 56 км, площа водозбору — близько 400 км2. Найбільшою водоймою парку є Новомалинське водосховище площею 200 га, розташоване на річці Збитинка біля села Новомалин. Розчленований рельєф зі стрімкими схилами і вузькими улоговинами, характерний для центральної частини парку, сприяє виходу підземних вод у підніжжі та дні ярів, які створюють напрочуд мальовничі краєвиди. Неподалік від села Мости, в улоговині між двома горбами-останцями знаходиться одне з найбільших джерел парку — «Ринва».

    р. Збитинка. НПП «Дермансько-Острозький», Рівненська область. Автор: Oksana Golovko.

    Велика строкатість екологічних умов зумовлює розмаїтість рослинного покриву території НПП «Дермансько-Острозький». Ліси представлені дубовими, грабово-дубовими, грабово-дубово-сосновими, дубово-сосновими, сосновими, ясеновими, чорновільховими угрупованнями та рідкісними угрупованнями  скельнодубових та ялинових лісів.

    Національний природний парк «Дермансько-Острозький», околиці с. Буща. Автор: Oksana Golovko

    Своєрідною і багатою є болотна рослинність, переважають тут низинні болота. Найбільшим за площею та найбагатшим за видовим складом флори є Бущанське болото (місцева назва — Перетоки) в заплаві річки Збитинка поблизу села Батьківці. Це одне із найбільш східних середньоєвропейських карбонатних боліт.

    Флора парку на сьогодні налічує 757 видів  рослин, з них 86 видів має охоронний статус. Зокрема, до Червоної книги України занесено 44 види рослин. З рідкісних видів рослин на території НПП «Дермансько-Острозький»  поширені плауноподібні: баранець звичайний, плаун річний, низка орхідей, таких як пальчатокорінники травневий, Фукса та м’ясочервоний, жировик Лезеля, любки дволиста та зеленоквіткова, коручки болотна, чемерниковидна та темно-червона, булатки великоквіткова, червона та довголиста. Надзвичайно цінними в парку є такі рідкісні види боліт як сверція багаторічна та язичник буковинський. На вологих місцях поширені, крім того, сашник іржавий,  осоки Девела, Хоста, дводомна  , а також комахоїдні рослини — товстянка звичайна та росичка англійська.

    Фауна національного природного парку налічує 415 видів тварин. З них охороняється 205 видів, в тому числі 44 — Червоною книгою України. З рідкісних представників безхребетних трапляються жук-олень, махаон, мнемозина, стрічкарка топлева, мінливець великий; з плазунів — мідянка. Справжнього поліського «відтінку» тутешньому тваринному світу надає гніздування чорного лелеки. Відмічені також журавель сірий, гоголь, крех середній. На території парку відмічені такі види рукокрилих, як вечірниця руда, вухань бурий, кажан пізній. З рідкісних хижих ссавців трапляються видра, горностай,  тхір чорний.

    Територія розташування національного парку цікава не лише з природничої точки зору, це також своєрідний історико-культурний регіон. Довкола розташовані такі визначні пам’ятки, як Острог — місто-фортеця, родове гніздо князів Острозьких, монастир, заснований нимиу Межирічі, руїни замку у Новомалині, селище Дермань, де народився відомий поет, публіцист, громадсько-політичний діяч Улас Самчук. На території розташування парку збереглись археологічні пам’ятки трипільської, городоцько-здовбицької, тишнецько-комарівської культур, залишки поселень доби бронзи та заліза. Недалеко від села Буща знаходиться урочище Пекло з дев’ятьма печерами, в котрих знаходили закопчені вогнищами місця, жорнові камені, старовинні крем’яні, кам’яні вироби — свідки перебування тут людей.В деяких селах збереглися надзвичайно цікаві історичні раритети, зокрема водяний млин в с. Мости Здолбунівського району, глибоченні криниці (більше 60 м) в селах Мала Мощаниця і Буща, викопані на відрогах Волинської височини ще на поч. XX ст.Історична складова місцевості тісно пов’язана з історією визвольних змагань українського народу проти багатьох поневолювачів. Поряд з територією парку знаходиться місце найбільшого в історії бою УПА з військами НКВС — урочище Гурби. Зараз тут влаштовано меморіальний комплекс та побудовано чоловічий монастир.

    Багато урочищ парку та околиць оповиті народними переказами та легендами. Одне з таких місць — Турова могила. За переказами, на цьому місці відбувся бій між турками і козаками, в якому козаки отримали перемогу. У тому бою загинув турецький воєначальник, тут же він був похований на коні у вертикальному положенні. У цьому місці при розкопках 1914 року знайшли багато людських і тваринних останків, серед котрих і накриту перевернутою тарілкою кантову пляшку, що символізує, за мусульманським ритуалом, охорону покійного від злих духів.

    Урочище «Турова могила», Здолбунівський район. Автор: Oksana Golovko

    За кілька кілометрів від урочища Турова Могила, серед мішаного лісу на схилі пагорба є нагромадження великих каменів, найбільший із них — Зіньків. Його висота понад два метри, а діаметр біля п’яти. У навколишніх селах збереглася легенда про молодого воєводу Зінька, який у долині Збитинки бився з монголо-татарами, а потім з купкою своїх воїнів сховався під каменем.

    Ще багато цікавого приховує цей край для тих, хто небайдужий до природи та історико-культурної спадщини, хоче збагатити свій багаж екологічних знань, та просто цікаво відпочити.

    Збитинський орнітологічний заказник. Автор: Oksana Golovko

    Також до складу НПП «Дермансько-Острозький» входять такі заповідні урочища та пам’ятки природи: Турова могила, Зіньків камінь, Пекло, Будки, пам’ятка природи «Джерело Ринва», Збитинський орнітологічний заказник, Ботанічний заказник «Болото Кругляк», Ботанічний заказник «Заплава річки Збитинка», Лісовий заказник «Ольхава», Ландшафтний заказник «Північно-Мостівський», Бущанський ботанічний заказник.

    Лісовий заказник «Ольхава». НПП «Дермансько-Острозький». Автор: Oksana Golovko

    Читайте нас на Facebook, Instagram чи ВКонтакті.

    Рівненський природний заповідник – окраса Полісся!

    Ще одним унікальним природним заповідником, який став офіційним партнером нашого конкурсу є Рівненський природний заповідник.

    Це природоохоронна, науково-дослідна установа, на яку покладено збереження в природному стані типових та унікальних для Полісся природних комплексів з усією сукупністю компонентів. Створений Указом Президента України від 3 квітня 1999 року на основі існуючих на той час чотирьох заказників загальнодержавного значення, які дали назву відповідним масивам, розташованих на території чотирьох районів області – «Білоозерський», «Сомине», «Переброди» та «Сира Погоня». Рівненський природний заповідник є найбільшим природним заповідником континентальної України, а його площа становить 42289 га.

    Кожному з масивів, які є окремими величезними лісоболотними комплексами, притаманна своя унікальність та цінність. Основу «Білоозерського» масиву складають болота і заболочені ділянки лісу. Тут пролягала колись льодовикова долина що була прадолиною річки Стир. Згодом долина заболотилась, сформувались болотні масиви, різноманітні за своїм рослинним покривом. Окрасою території є озеро карстового походження – Біле, що є другим за величиною в Рівненській області. Озеро з трьох сторін оточує болотний масив Коза, на якому зростають реліктові види і представлені всі основні рослинні угруповання боліт Полісся.

    Білоозерський масив, заболочений вільховий ліс. Рівненський природний заповідник, Володимирецький, Дубровицький, Рокитнівський, Сарненський райони. Автор: Oksana Golovko

    Масиви «Сомине» та «Сира Погоня» становлять частини найбільшого в Україні болотного масиву «Кремінне». Це одні із небагатьох типових для Західного Полісся боліт, що збереглися до наших днів неосушеними. Для масиву «Сира Погоня» характерний своєрідний горбисто-мочажинний комплекс. Болота з таким комплексом властиві зоні тайги, на Поліссі вони виключно рідкісні. Саме це зумовлює зростання тут ряду унікальних рослин та мешкання десятків рідкісних видів тварин, зокрема – водно-болотних птахів, за що масив отримав міжнародний статус ІВА – території, важливого для збереження птахів у світовому масштабі.

    Масив «Сомине». Рівненський природний заповідник, Володимирецький, Дубровицький, Рокитнівський, Сарненський райони. Автор: Oksana Golovko
    Озеро «Сомине». Рівненський природний заповідник. Автор: Oksana Golovko

    Основну частину масиву «Переброди» становлять дуже обводнені важко прохідні болота. В Україні немає більше жодного іншого болотного масиву такої площі, який би цілком зберіг своєрідну рослинність і флору. Завдяки цьому «Торфово-болотний масив Переброди» включено до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення згідно Рамсарської конвенції.

    Масив «Переброди». Рівненський природний заповідник. Автор: Oksana Golovko

    Своєрідність та унікальність території заповідника підтверджується значним біорізноманіттям, яке представлене на сьогодні понад 1150 видами рослин та грибів. З них 48 видів рослин та 3 види грибів занесені до Червоної книги України, 3 види охороняються Бернською конвенцією, 36 видів – Європейським червоним списком, 19 – на регіональному рівні. Серед них особливо цінні: булатка довголиста, гніздівка звичайна, гудієра повзуча, любки дволиста та зеленоквіткова, зозульки м’ясочервоні, шолудивник королівський, журавлина дрібноплода, хамедафна чашкова, баранець звичайний, борідник паростковий, молодильник озерний, шейхцерія болотна та інші.

    Угрупування латаття сніжно-білого. Рівненський природний заповідник. Автор: Oksana Golovko

    Тваринний світ заповідника на сьогоднішній день налічує близько 1200 видів, проте вивчення видового різноманіття, особливо фауни безхребетних, все ще тривають. Серед рідкісних видів тут трапляються 73 тварини із Червоної книги України, 163 види з Додатку 2 Бернської конвенції, 12 видів з Європейського червоного списку. Зокрема, унікальними є гніздування сови бородатої, підорлика великого, баранця великого, тетерука, глушця, дятла трипалого, лелеки чорного та журавля сірого. З комах трапляються рідкісні жук олень, плавунець широкий, жовтюх торфовищний, стрічкарка блакитна. З рідкісних ссавців тут мешкають видра, горностай, норка європейська, регулярно відмічаються випадки заходу рисі.

    Щороку за станом довкілля заповідника, його флорою і фауною, проводиться моніторинг, спеціалізовані дослідження, розробляються заходи по охороні та відтворенні рідкісних видів. Вся наукова інформація узагальнюється в щорічних звітах – Літописі Природи.

    З метою просвіти населення, формування екологічної свідомості, популяризації знань про довкілля та залучення людей до збереження природної спадщини рідного краю на базі Рівненського природного заповідника діє Еколого-просвітницький центр.До структури центру входить бібліотека, музей природи та конференц-зал. Екологічна пропаганда у заповіднику здійснюється різноманітними формами і засобами: проведення екскурсій, лекцій, бесід з молоддю та населенням, створення та демонстрація мультимедійних матеріалів природничого спрямування, публікації в засобах масової інформації, проведення різноманітних природничих акцій та конкурсів тощо.

    Карстове озеро «Біле». Рівненський природний заповідник. Автор: Oksana Golovko

    На базі Рівненського природного заповідника функціонує два науково-дослідних маршрути: «По масиву Сира Погоня» та «Екосистеми урочища «Крисине», а також еколого-пізнавальна стежка «Білоозерські бори». Перші два маршрути закладені з науково-дослідною метою масивами «Сира Погоня» та «Переброди», і розраховані для спеціалістів природничого спрямування, натомість екологічна стежка «Білоозерські бори» розташована поруч із рекреаційною зоною озера Біле і закладена з метою еколого-пізнавальної й природоохоронної просвіти населення. Маршрут цієї стежки пролягає різними типами соснових лісів і має кільцевий характер. Протяжність маршруту 4,5 км, середня тривалість проходження з врахуванням зупинок – 3 год.

    Читайте нас на Facebook, Instagram чи ВКонтакті.