Враження від конкурсу «Вікі любить Землю»
Фотографія – це звичайно – мить. Мить дотику до Прекрасного, особливо, якщо це стосується нашої рідної Землі. У скелях, деревах, річках, озерах, морі – усюди відчувається незримий подих і підсвідома «Мова творця», на генетичний камертон якого налаштовано серце кожного хто народився і виріс під впливом цих природніх енергій. Збереження природніх пам’яток своєї Батьківщини – це сучасна своєрідна попереджальна медицина і охорона здоров’я кожного, хто мріє стати щасливим і реалізувати себе у житті. Ця мить, у звичайному здавалося би погляді на речі, що оточують тебе. Завдячуючи фотографії ми можемо затримати цю мить Гармонії і поділитися своїм відкриттям з друзями.
Часто нам здається, що «зупинись диво» найбільшою мірою фіксує, презентує, народжує унікальний природній об’єкт – пам’ятку для широкого загалу, але саме по роботі можливо відчути тонкі струни самого автора. Фото надіслані на конкурс – це не тільки краса нашої рідної Батьківщини, це і поезія душі усіх її шанувальників!На мою особисту думку, саме від експозиції, часу і обставин зйомки, а вже тільки потім від самого класу камери залежить рівень фото. Відомо, що гарна пісня однаково добре звучить і під оркестр, і колі добрих друзів. Те, що щиро, з Любові неможливо залишити поза увагою. Досвід – так, він звичайно має значення, але на метафізичному, інтуїтивному прийти до бажання «Проявити Прекрасне» може тільки людина з чистим, добрим серцем. Є звичайно сучасні комп’ютерні технології, які дозволяють підкрасити і посилити глибину сприймання. Неможливо повністю відкидати ці можливості, якщо вони не спотворюють саму суть природньої пам’ятки до сприймання її у якомусь фантастичному, відірваному від реального світобаченні. Особливо цінним і важливим є те, що у конкурсі на рівних приймають участь і професіонали, і початківці. Як говорять: «тут музику пишуть усі»! Найголовнішим у цьому русі є бажання поділитися «лікувальним бальзамом» краси і гармонії рідної Землі, а не похизуватися фотоапаратом, чи своєю майстерністю – для цього є закриті і суто професійні конкурси.
Роботи виставлені на конкурс «Вікі любить Землю» – це своєрідні камертони людських душ і якщо вони десь забрудненні можуть виникати і певні дисонанси, але… Людина, що прагне навчитися літати, має зробити перші кроки – у цьому нам ніхто не заважає і Слава Творцю – все залежить тільки від нас! Земля – це дійсно живий організм, це починаєш усвідомлювати коли переглянув перші сто авторських робіт, а попереду ще дві тисячі хвилин – полотен у межі, яких вкладаються цілі поеми. У конкурсі, де домінуючим джерелом виступає прагнення до ПРЕКРАСНОГО, починаєш розуміти, чим ми усі тут займаємось – це глибинна «фізіономіка» нашої рідної Батьківщини. Можливо побачити, відчути, розгледіти певні проблеми, хворобливість, але переважає здоровий і відчутно великий потенціал, скриті резерви до позитиву і гармонійного відтворення. Здається відкриваються величезні енергетично – інформаційні поклади «корисних копалень», які можуть не тільки лікувати, а і формувати, спрямовувати до динамічного позитивного і патріотичного розвитку. Приємно відмітити, що у багатьох авторів мовчазна сила –силенна мови образів – «живої мови Творця».
Цей конкурс – «Вікі», у якому за честь брати участь у якості члена журі, наближує нас до зірок, робить нас «крилатими». Так, вже ми створені, що світ сприймаємо очима (особливо чоловіки і 90% від усієї інформації), а очі – це світильник не тільки розуму, а і душі. Фотографія залишається лідером у сучасному світі, як найдоступніший і найпростіший засіб проявити своє творче «я». По своїй суті, ми нічого нового не створюємо, саме тому, особисто я, проти робіт, де комп’ютерна графіка домінує над реалістичним зображенням краси рідної природи. Повторюся – кожна робота – це Всесвіт і прояв душі автора у «камертонній залежності» від краси пам’ятки.
Прошу вибачення, за дещо емоційний підхід – намагався щиро поділитися своїми думками.
З повагою, Вадим Перегуда