Сахара на півдні України

Олешківські піски — другий за розмірами піщаний масив (арена) у Європі, розташований за 30 км на схід від міста Херсон у Цюрупинському районі, біля узбережжя Чорного моря. Складені із безмежних барханів («кучугурів»), висотою близько 5 м, давніх піщаних алювіальних відкладень Дніпра.

Національний природний парк «Олешківські піски»  — офіційний партнер міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить Землю 2014» — створений відповідно до Указу Президента України від 23 лютого 2010 року з метою збереження цінних природних територій та історико-культурних об’єктів, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Створення Парку було великою перемогою екологів та науковців України. Враховуючи його унікальність, це безцінний внесок в діло охорони природи, подарунок не лише Херсонщині, а й всієї Україні, і навіть нашій планеті.

Національний природний парк «Олешківські піски» розташований на території Херсонської області, в Каховському, Цюрупинському і Голопристанському районах. Підпорядковується Міністерству екології та природних ресурсів України. Його площа становить 8020,36 га.

До складу національного природного парку «Олешківські піски», увійшли урочище Буркути, яке  є частиною  Чалбаської арени Олешківських пісків, та територія Козачелагерської арени. На цих аренах розміщені науково-дослідні  природоохоронні відділення «Буркути» та «Раденське».  Функціональне зонування парку знаходиться в процесі розробки.

Назва національного парку є ідентичною назві всього піщаного масиву – Олешківські піски. Цей географічний термін походить від старої (до 1925 року) назви міста Цюрупинськ («Олешки»), яке, в свою чергу, походить від слова «Олешшя» – назви регіону Київської Русі і однойменного міста, що розташовувалися в низов’ях Дніпра. В літературі різних років піски в пониззі Дніпра називають Алешковськими (більшість дореволюційних і сучасних джерел), Олешківськими (у роботах  радянського часу до 1950-х років), Нижньодніпровськими, іноді Цюрупинськими. Враховуючи те, що стара назва м. Цюрупинськ (Олешки) вимовляється  як «Олешшя» (а не «Алєшье»), вірною назвою пісків (або, у всякому разі, більш близьким до географічної назви-першооснови) є «Олешківські піски».

В останні десятиріччя для позначення території Олешківських пісків також використовується назва «Олешшя». Крім того, часто застосовується назва «Нижньодніпровські піски», що пов’язує регіон з річкою, яка має безпосереднє відношення до виникнення пісків.

Незвичність ландшафтів Олешківських пісків пояснюється унікальністю походження цього куточку природи нашої країни. Майже всюди в світі прирічні піски – це досить вузькі смуги уздовж річок  не ширше 10 км, що тягнуться на десятки і сотні кілометрів. І лише в пониззі Дніпра природа створила компактний масив, завширшки до 30 км і довжиною не менше 150 км. Якщо припустити, що, як і в інших місцях, ці піски виникли в результаті «спокійного» поступового відкладання їх річкою, то пояснити такі особливості майже неможливо.

Тому існує припущення, що така конфігурація пісків — це результат декількох масштабних геологічних катаклізмів, що періодично відбувалися в долині стародавнього Дніпра в минулому. У льодовикову епоху велетенський багатокілометровий шар континентального льоду, що періодично насувався з півночі по річищу Дніпра, горнув перед собою велетенські гряди ґрунту, довжиною в сотні кілометрів. В періоди розтавання льодовиків ці гряди перетворювались в природні дамби, що відокремлювали прильодовикові озера від нижньої ділянки русла ріки. Коли льодовик танув, рівень води в прильодовиковому озері вище гряди поступово підіймався, і в якусь мить природна дамба не витримувала напруги і проривалася. Велетенський потік води котився річищем Дніпра в напрямку Чорного моря, змиваючи все на своєму шляху. Біля того місця, де зараз розташоване місто Нова Каховка, швидкість течії гігантського потоку дещо уповільнювалась і трильйони тон піску, змитого з берегів Дніпра на відстані сотень кілометрів, осідали на дно, утворюючи широкі піщані арени.

Вони не були безплідними, бо перешаровувалися глинистими та  мулистими фракціями.

Вітер приносив насіння найрізноманітніших рослин — деревних, чагарникових, трав’яних. Приносили його річкові води та перелітні птахи. І вкрилися Нижньодніпровські піски рясною рослинністю і виросли тут просторі ліси.

Про них писав понад 2400 років тому славнозвісний давньогрецький історик Геродот. Відвідавши північно-західне Причорномор’я, він побачив тут лісовий край, який назвав Гілеєю — від слова «гіле», що у перекладі з давньогрецької означає «ліс». Ці ліси були значною мірою знищені скіфами, що перетворили її на пасовища, і вогнем чисельних пожеж. Та згодом замість загиблих дерев у пониженнях з близько залягаючими підґрунтовими водами виросли вільха, верба і місцями дуби та берези. Ліси на Олешківських пісках існували і в наступні сторіччя, хоча і багато потерпіли під час нашестя монголо-татарських,  турецько-татарських завойовників.

Величезної шкоди завдавало Олешшю інтенсивне випасання овець. З відкриттям Чорноморських портів у степах Причорномор’я набуло дуже швидкого розвитку вівчарство, продукція якого — вовна — знаходило широкий збут на заморських ринках. Якщо у 1808 році на півдні України налічувалось всього 9 тисяч овець, то в 1860 році їх поголів’я перевищувало 7 мільйонів,  з  яких левина доля припадала звісно, на поміщицькі господарства. На степових просторах паслися численні отари, багато їх кочувало, зокрема по Олешшю. Внаслідок надмірного випасання тут знищувались деревна та трав’яна рослинність. Оголені піски, видувалися вітрами, та почали наступати на прилеглі степи, перетворюючі їх на безплідні землі.

Як відомо, піски складаються з 7 ділянок (арен), і дуже своєрідними особливостями відрізнюється друга за площиною арена — Козачелагерська.  Характерна особливість цієї ділянки Олешківських пісків — відсутність штучність соснових лісів в її центральній частині. Коли в другій половині 20 століття  піски заліснювалися, на Козачелагерській арені діяв авіаційний полігон Міністерства оборони СРСР. Сюди прилітали відбомбитися радянські стратегічні бомбардувальники навіть з Камчатки та Владивостоку. Саме з цієї причини в центрі арени зберігся дивовижний ландшафт з велетенськими барханами, чи як їх тут називають «кучугурами».

Читайте нас на Facebook, Instagram чи ВКонтакті.

Інформація з Вікіпедії та сайту НПП «Олешківські піски».