Полтавський міський парк — найкраще фото Полтавщини
Найкращим фото Полтавської області журі визнало фотографію Полтавського міського парку Олександра Яловеги.
Полтавський міський парк — дендропарк, парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення у північній частині міста Полтави. Створений 1962 року, з 1977 року має заповідний статус. Площа парку — 124,5 га
Особливість парку — його рельєф: багато видових майданчиків, з яких відкриваються цікаві перспективи, світлі галявини. Основною магістраллю є стежка, що починається від входу з боку вул. Яківчанської, проходить по західній балці, через долину на схід і закінчується при вході зі сторони вулиці Лугової. Усі видові майданчики, каскад ставків, система галявин, групи декоративних рослини концентруються на цій лінії. При розбудові парку враховувалася існуюча мережа стежок, що дало свої позитивні наслідки. Дороги грейдувалися, але потім їм давали можливість заростати, що створювало природний вигляд.
Парк багатий джерелами, по усіх балках течуть річечки. Розкішний килим різнотрав’я в поєднанні з водою, заростями очерету, деревами різної форми і кольору, створюють незабутній ефект. По дну західної балки проходить головна стежка вздовж верхнього ставка, а за його греблею відкривається краєвид на копанку і другий ставок. Стежка проходить через широкі, відкриті луки.
Ставок і копанка обсаджені вербою плакучою. Біля греблі другого ставка стоїть двоповерховий дерев’яний будиночок — колишня дача першого російського нейрохірурга Миколи Скліфосовського. У його маєтку був промисловий сад, виноградник, плантація тутових дерев, пасіка, хмільник. По косогорах і ярах проводилися насадження дуба, клена, берези, сосни, ялини, акації, шовковиці. За виняткову красу цей мальовничий куточок називали «Полтавською Швейцарією».
На схід до четвертого ставка спускається галявина постійного цвітіння — царство кольорів і духмяних пахощів. Біля неї — великий став. На пологому протилежному березі розкинувся густий ялинник. Яскравою плямою виділяється група модрин: навесні — ніжно-зелені, восени — яскраво-жовті.
На північ починається бузковий гай. Цей куточок тихий, затишний. У центрі — щільна група горіхів.
Один з декоративних майданчиків розташований високо над ставками. З нього відкривається вид на весь каскад ставків і на Хрестовоздвиженський монастир. Зі сходу галявина відокремлюється щільною стіною туї, на тлі якої виділяються блакитні ялини, сосни Веймутова.
Північна балка має невеликі схили. Південна балка межує з парком сільськогосподарської дослідної станції. По її дну протікає річечка. Далі — царство беріз. Біле мереживо кори, свіжий прохолодний подих — це Російський ліс.
У дендропарку є дерева, вирощені з одного живця «верби Тараса», отриманого в Київському ботанічному саду Академії наук. Цю цікаву історію розповіла Яніна Яківна Яценко. Перебуваючи на засланні в Мангишлацькому степу, Т. Шевченко сам збудував собі справжню українську хату, викопав криницю. В Оренбурзі на ринку він знайшов вербовий кілок, який привіз і посадив біля криниці у своєму дворі. «Тепер у мене є українська верба», — пише Шевченко в листі до своїх друзів.
Вид цієї верби, раніше невідомий ботанікам, нині названий Salix Taras (Верба Тараса). Співробітник Київського ботанічного саду, професор Сергій Іванович Івченко, в 1964 році, побувавши в Мангишлаці на святкуванні 150-річниці з дня народження Т. Г. Шевченка, побачив вербу, яка збереглася з Тарасових часів. Посланцю з України дозволили зрізати невелику гілочку. Та треба було так статися, що невдовзі на кафедру до С. І. Івченка приїздить Яніна Яківна. Дізнавшись про походження гілочки, вона попросила невеликий живець з чотирма бруньками, обережно обгорнула реліквію мокрою тканиною і привезла до Полтави.
Використано матеріали зі статті Полтавський міський парк у Вікіпедії.