Інтерв’ю. Михайло Пецкович про брокенського привида, любов до гір та фото поля нарцисів 

Поки «Вікі любить Землю» 2024 наближається до закінчення, до нашої віртуальної студії завітав Михайло Пецкович — багаторічний учасник конкурсу та автор найкращої світлини українського етапу «Вікі любить Землю» 2023, яка також посіла 19-те місце на міжнародному етапі. 

Розкажіть, будь ласка, про себе. Які у Вас хобі, чим займаєтеся?

Серед моїх хобі є туризм, особливо у малоходжених, непопулярних місцях… Ще бджоли, маю маленьку пасіку в Карпатах.

Як у Вашому житті з’явилася фотографія? Що любите фотографувати найбільше?

Фотографія з’явилась як побічний ефект туризму та подорожей. Красиві стани природи в горах наповнюють. Чи то світанок, чи вечір, чи незвичайні атмосферні явища. В якийсь момент захотілось це зберігати. На моїх фото переважно пейзаж, природа, подорож.

Ваші фото «Нарциси в Мармаросах» та «Вітряна Гнатася» минулого року стали переможцями. Розкажіть, будь ласка, більше про ці місця та історію створення фото.

Ці фото зроблені на початку та у кінці Мармароського хребта. Вітряна Гнатася була дуже вітряною! Цього дня зафіксував у своєму досвіді вітер, проти якого неможливо йти. 

Це була ранкова зйомка. Світло, хмари, що укутували; все безперервно змінювалось.

Було дуже гарно та дуже вітряно. Коли йшов перпендикулярно вітру підпирався двома паличками з протилежної від вітру сторони. Кілька разів хотів пройти за вершину хребта пару десятків метрів, прямо проти вітру, і не зміг.

А фотографії з нарцисами могло й не бути. Коли йшли на хребет з палатки, забули взяти дозволи, була розмова з пограничниками, які, на щастя, нам повірили. Коли повертались вже вночі — показали їм фотографії.

Які були ваші емоції, коли Ви дізналися про свою перемогу у конкурсі?

Десятки країн учасниць це багато, слабо вірилось. Але була надія, бо був задум для іншого проекту.

Які б поради Ви могли дати іншим учасникам саме з точки зору фотографування? Як спіймати гарний кадр та ракурс під час фотографування природи?

Надивляйтесь роботи хороших фотографів! Хороших художників теж. Я просто люблю це робити, не ходжу в гори знімати шедеври, ходжу щоб Наповнитись. А хороші фото трапляються не частіше однієї в день і далеко не кожного дня! І якщо ви вже там, у цьому місці, в цей час, то ви просто виставляєте потрібну діафрагму, поправку на експозицію, вибираєте, що має потрапити в кадр і тиснете на кнопочку.

Чи траплялися з вами якісь цікаві, веселі чи курйозні ситуації під час фотографування?

Був випадок на Шпицях, якраз тоді, коли сфотографував там Брокена. День перед цим, на Шпицях було сотні людей, бо сонячно. Коли я ставив палатку на хребті над Шпицями, погода стрімко погіршувалась. Вночі був сильний вітер з дощем з пів ночі, такий, що годинами сидів і тримав плечима палатку з внутрішньої сторони щоб її не здуло в прірву. Людей, звичайно, там більше не було.

І от курйозна ситуація. Зранку видимість — нуль, дощ січе, вітер. Читаю книжку, час від часу виглядаю з палатки що там. Бачу ходить чоловік у чорному плащі, під два метри зросту, у високих чоботах, з-за халяви часом виймає мачете та розгортає ним траву майже не згинаючись, а потім знову ховає цю шаблюку за халяву. Він то з’являвся, то зникав в тумані, і так годинами, протягом яких весь час було дощано та вітряно.

Кілька разів він діставав фляшку, робив кілька ковтків з горла, занюхував рукавом, і продовжував свою страву. Все невідоме, страшне, або чудове. Тоді я нічого не розумів і мені було тривожно. 

У другій половині дня дощ троха стих, я вийшов і підійшов до нього, коли він знову з’явився біля палатки. Виявилось це травник, збирав коріння лікарських рослин; розговорились, йому більше 80 років і ночував він у цю бурю десь у лісі під відкритим небом, а зранку піднявся на хребет і цілий день у негоду, промоклий до нитки збирав корінці. Дощ стих, чоловік попросився в палатку перевдітись в сухий одяг. Якось помістився по діагоналі. Перевдягнувся і пішов на іншу гору, а я взяв фотик і вирішив пройтись.

Зробив кілька фотографій Шпиць, окутаних хмарою, таке собі. Ще троха походив там у тумані чи то у хмарі. І, коли сонце було над заходом туман на хвильку троха розвіявся… із протилежної сторони від сонця, я побачив серед Шпиць яскравого Брокенського привида.

Втішився, зробив кілька кадрів, і знову все закутало хмарою.

У якому році Ви вперше взяли участь у «Вікі любить Землю»? Як Ви дізналися про конкурс? Що спонукало Вас взяти участь у конкурсі тоді, і надалі?

Уперше взяв участь у 2013 році. Моє фото Білого Слона на Піп Івані тоді було серед переможців. Раніші роки просто цікавість; минулого року дещо інші мотиви, спровоковані війною.

Чи плануєте долучитися до конкурсу цьогоріч?

Цього року, мабуть, ні.

Чи Ви бачили минулорічні фото переможців українського чи міжнародного етапу? Які світлини Вам сподобалися, чи запам’яталися? Чому?

Пустеля з потрісканою землею. Гніздо лелеки на скалі серед моря. Чому? Це все більш емоційне і логіки у цьому мало. Тут життя в складних умовах, а там життя вже нема, але красиво, а життя вже нема, і це провокує на роздуми. Цей конкурс наче про те: «Ось вона прекрасна Природа!». Але її так легко можна зруйнувати, спалити, розбомбити, занапастити…

Минулого роки Ви завантажили дуже різнопланові світлини, зроблені в різні пори року та погодні умови. За яких умов Вам найбільше подобається фотографувати, чому? 

Найбільше подобається тоді, коли дуже паскудна погода: дощ, сніг, вітер…

Бо після паскудної погоди зазвичай дуже гарно.

Як Ви обираєте локації для своїх фотоекспедицій? Що має бути обов’язково у Вашому «рюкзачку» в такій фотоекспедиції?

Кидаю кості, розкладаю карти таро… Люблю гори, всі, в різні пори року; коли куди серце лежить, туди і йду. На зйомці обов’язковим має бути шоколадний батончик, а зимою ще й термос з гарячим чаєм!

Які побажання чи поради Ви могли б дати іншим учасникам та організаторам конкурсу?

Робіть, що любите, і любіть що робите!

Дякую!