Чому важливо фотографувати заповідні території
(Роздуми під час відбору фотографій конкурсу «Вікі любить Землю»)
Переглядаючи фотографії заповідних територій України, в якості члена журі конкурсу «Вікі любить Землю», я зрозумів кілька важливих речей, якими хочу поділитись з читачами сайту. Сподіваюсь, мої міркування лише підбадьорять авторів фотографій і запевнять у важливості справи, яку вони зробили, завантаживши фото до Вікісховища.
Фотографії заповідних територій можуть мати безліч задач, з думкою про які фотограф спускає затвор. Наприклад: зберегти прекрасну мить, задокументувати стан заповідної території або просто лишити згадку що ти просто тут був.
Проте далеко не всі фото придатні для використання у фотоконкурсах. І це не мінус багатьох з них, адже їх робили вірогідно зовсім не для того щоб стати учасниками конкурсу. Разом з тим, «Вікі любить Землю» – не просто конкурс, а перша в історії України фото база фотографій природно-заповідних територій. В Інтернеті немає жодної іншої сторінки, окрім «Вікі любить Землю», яка б містила назви і навіть короткі описи всіх територій природно-заповідного фонду України (ПЗФ). І це – велика відповідальність. Десятки сайтів, що містять інформацію про окремі заповідні території, не згадують і чверті наявних об’єктів ПЗФ. Тому кожен, хто додав своє фото до Вікісховища, зазначивши його приналежність до конкретної заповідної території – можливо, зробив унікальну справу. Значна частина об’єктів ПЗФ взагалі не має індексованих фото в Інтернеті. І тому побачити як виглядає даний заповідний об’єкт, можливо, можна лише в базі «Вікі любить Землю». І не важливо, щоб це фото було мистецьким шедевром та переможцем конкурсів. Достатньо того, що користувачі Інтернету отримують унікальну можливість побачити, як насправді виглядає ця територія.
Дуже сподіваюсь, що незабаром списки об’єктів ПЗФ, разом із зібраними в рамках конкурсу фотографіями, займуть гідне місце серед сторінок Української Вікіпедії і стануть одними з найбільш відвідуваних і затребуваних.
Правду кажучи, більшість заповідних територій не виглядатимуть унікальними якщо показати їх на фото. Наприклад ліси. Сотні лісових заказників, створених для охорони рідкісних рослин і місць гніздування рідкісних птахів, будуть виглядати на фото просто лісом. Попри важливу документальну роль таких фото, вразити пересічного глядача ними навряд чи вдасться. Аналогічно, море або хмари можна сфотографувати у тисячах прекрасних неповторних образів, але кожне таке фото не покаже нам чогось, характерного лише для місця зйомки. Фотографії, на які глядач жваво відповість «О, звісно я знаю де це!..» зробити можна далеко не всюди.
Дивлячись на результати свого першого відбору конкурсних фотографій, я зловив себе на думці, що відібрані мною фото переважно є каменями і скелями… Сподіваюсь інші члени журі зроблять більш різноманітний вибір. Чому так вийшло? Мабуть тому що лише на відкритих, вільних для погляду територіях, ми можемо побачити унікальний ландшафт – краєвид який буде для нас вирізнятись від сотень інших. І чим масштабніше гори, скелі і каньйони, тим більше вони формують унікальний, впізнаваний образ, назву якого хочеться запам’ятати і зазначати щоразу, коли показуєш свої фото друзям.
Крім того, я старався вибирати фото територій, по яких видно, що їх не торкалась рука людини, адже заповідна територія, хоч так буває і далеко не завжди, в нашій уяві є дикою природою.