Історія одного відео: зустріч з борсуком
«Вікі любить Землю» щороку отримує безліч цінних та красивих робіт з цікавими історіями за кадром. За кожною з них — не лише кадр, а час, зусилля, очікування, погодні умови, а часто і ризики.
Своєю історією створення захопливої відеороботи поділився учасник та один із переможців конкурсу 2025 року Сергій Марков. Відео розповідає історію зустрічі автора з борсуком європейським на території лісового заказника «Остра», Закарпатська область.
І ось що згадує Сергій:
«Свіжі сліди борсуків на гірських стежках помітив одразу в перші дні перебування в Закарпатті. Через кілька діб довелось зустрітися і з самим борсуком — він досить швидко промчав повз мене з гори на полонину. Я намагався зробити фото на телефон, але на всіх кадрах звір виявився розмитим через високу швидкість і брак світла. Найближчі кілька тижнів за можливості вдень я шукав нору і вивчав можливі маршрути пересування. Маршрутів розвідав принаймні три — хребтом, траверсою і низом, полониною. Двічі поспіль жоден з маршрутів не повторювався. Вечорами влаштовував засідки — розміщував камеру на штативі в кущах біля відкритих ділянок маршрутів. Кілька разів майже вдало, але проблема щоразу була та сама — борсук з’являвся вже після заходу сонця за гору, по дорозі не зупинявся, а світла не вистачало ані для фото, ані для пристойного відео. Нору так і не знайшов, пропозиції використати спалах відкидав як негуманні й невиправдані.
І ось, за день до від’їзду, як завжди неочікувано, зусилля нарешті частково виправдалися. Перш за все пощастило з погодою. Далеко на горизонті із західного боку небо було чистим, ясним. Над головою — рясні яскраві хмари після дощу. Вони ефектно виглядали і відбивали промені сонця, яке вже досить давно сховалося за гору. У той самий пізній час, коли зазвичай було вже досить темно, цього вечора природне освітлення виявилось за яскравістю близьким до денного. Борсука побачив з далекої відстані, під час переходу з менш освітленого траверсного маршруту на верхній хребтовий. Часу для перенесення та встановлення штативу і камери вже не було, але телефон був наготові. Знімав з рук, звір мене не бачив і не чув, вітер був слабкий, в мій бік. Це з одного боку було досить вдало для зйомки, а з іншого — у міру наближення звіра почали лізти в голову думки про небезпеку. А раптом він такий сміливий через сказ? Ті самі секунди, які в стресовому стані тягнуться довго і за цей короткий час аналізується безліч думок.
Борсук іде собі прямо на мене, місцевість відкрита, за спиною лише невисокі непролазні колючі кущі. Звичайно це не ведмідь, не вовк і навіть не вепр, але хто знає як він відреагує? Жену геть погані думки, але треба терміново вигадати план дій залежно від ситуації. В момент коли звір наблизився на відстань меншу за витягнуту руку — не придумав нічого кращого, як гучно привітатися і присісти, щоб мати можливость швидко відстрибнути подалі в колючі кущі. Такий собі тест на адекватність. Привіт!.. На щастя звір виявився адекватним, тест на сказ пройшов і злякався більше, ніж я.»
Кожна така історія допомагає нам краще відчути світ природи й зазирнути за лаштунки створення світлин та відео, поданих на конкурс.
А якщо ви хочете, щоб і ваша унікальна історія була почутою — надсилайте її нам на wle@wikimedia.org.ua і ми з радістю її опублікуємо!