Дніпропетровська область: мартини на озері Солоний Лиман

Мартини на озері Солоний Лиман, © Сергій Рижков, CC-BY-SA 4.0
Гніздова колонія мартинів жовтоногих (Larus cachinnans) на острові Солоного Лиману, © Сергій Рижков, CC-BY-SA 4.0
Це фото отримало відзнаку «Якісне зображення» на Вікісховищі

Цього року у конкурсі було завантажено фотографії 87 об’єктів Дніпропетровської області. У номінації за кількість переміг Користувач:Vadyum Manyuk, який завантажив світлини 76 пам’яток. Також вантажили користувачі WDKeeper, Сергій Рижков, Berry90192711Kottl, Mykyta Peregrym, Rozmari2015, Platonovmaks, Павло Дінець, Pasha Chegorka та Y.ze3apb.

Фотографія, що зображує гніздову колонію мартинів жовтоногих (Larus cachinnans) на острові Солоного Лиману (автор — Сергій Рижков) стала найкращим фото Дніпропетровської області.

Солоний Лиман — ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Розташований у межах Новомосковського району Дніпропетровської області, на північний захід від села Новотроїцьке. Заказник створений в 1980 році для охорони природи однойменного озера з острівцями та прилеглими ділянками в долині річки Самари. Площа і глибина озера значно змінюються протягом року, влітку воно подекуди пересихає. Вода солонувата.

Флора заказника відноситься до солончакового та приморського типу. На берегах озера росте ряд рідкісних представників цих типів — галофітів.

Інші світлини цієї пам’ятки можна переглянути у категорії на Вікісховищі за лінком: Landscape Reserve Solonyi Lyman.

Використано матеріали зі статті Солоний Лиман у Вікіпедії.

Волнухинський заказник: найкраще фото Луганської області

Волнухинський заказник, © Микита Перегрим, CC-BY-SA 4.0
Волнухинський заказник, © Микита Перегрим, CC-BY-SA 4.0

Найкращою фотографією Луганщини стала світлина, яка зображує Волнухинський заказник, автор — Микита Перегрим.

Це ботанічний заказник місцевого значення, утворений 30 грудня 2010 року рішенням Луганської обласної ради № 2/24 «з метою збереження типових для цього регіону степових природних ландшафтів, охорони рослинного світу». Серед видів, що занесені до Червоної книги України: ковила волосиста (Stipa capillata), пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia), горицвіт волзький (Adonis wolgensis), шафран сітчастий (Crocus reticulatus), тюльпан змієлистий (Tulipa ophiophylla), тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii), сон лучний (Pulsatilla pratensis).

Заказник також постраждав в результаті бойових дій під час війни на сході України.

Інші світлини цієї пам’ятки можна переглянути у категорії на Вікісховищі за лінком: Volnukhynskyi Reserve.

Всього із пам’яток природи Луганської області у рамках конкурсу 2015 року було завантажено світлини 14 об’єктів. У номінації за кількість теж переміг Микита Перегрим, який завантажив світлини 12 пам’яток. Також вантажили користувачі BioDasha, Nikamart та Dymov d.

Використано матеріали зі статті Волнухинський заказник у Вікіпедії.

Перші переможці української частини конкурсу

Мартини на озері Солоний лиман, © Сергій Рижков, CC-BY-SA 4.0
Гніздова колонія мартинів жовтоногих (Larus cachinnans) на острові Солоного Лиману, © Сергій Рижков, CC-BY-SA 4.0
Це фото отримало відзнаку «Якісне зображення» на Вікісховищі

Усього цього року було сфотографовано 1694 пам’ятки. 14 770 світлин завантажено. Організаційний комітет визначив переможців української частини конкурсу 2015 року в номінаціях «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток в регіоні»[1]:

  • Автономна Республіка Крим — Крістіна Федорович (28 пам’яток);
  • Вінницька область — Павло Мокрицький (68);
  • Волинська область — Вячеслав Галєвський (11);
  • Дніпропетровська область — Користувач:Vadyum Manyuk (76);
  • Донецька область — Костянтин Брижниченко (5);
  • Житомирська область — Павло Мокрицький (64);
  • Закарпатська область — Сергій Криниця (33);
  • Запорізька область — Користувач:Nikamart та Наталія Шестакова (по 4)[2][3];
  • Івано-Франківська область — Жанна Бучко (33);
  • Київська область — Мокрицький Павло (11);
  • Кіровоградська область — Наталія Шестакова (5);
  • Луганська область — Микита Перегрим (12);
  • Львівська область — Павло Мокрицький (121);
  • Миколаївська область — Павло Мокрицький (20);
  • Одеська область — Павло Мокрицький (77);
  • Полтавська область — Сергій Криниця (14);
  • Рівненська область — Павло Мокрицький та Віталій Ільницький (по 8)[3];
  • Сумська область — Користувач:LomakaVictory (5);
  • Тернопільська область — Микола Василечко (45);
  • Харківська область — Тетяна Кругляк (14);
  • Херсонська область — Оля Нестеренко (8);
  • Хмельницька область — Крістіна Федорович (120);
  • Черкаська область — Сергій Криниця (170);
  • Чернівецька область — Жанна Бучко (118);
  • Чернігівська область — Сергій Тарабара (24);
  • місто Київ — Микола Сарапулов (158);
  • місто Севастополь — Наталія Бабенко (5).

Усі переможці[1] отримають дипломи та відзнаки. Приємно бачити багато знайомих конкурсантів, приємно бачити і нових учасників (серед переможців їх не дуже багато звісно, адже змагатися із досвідченими тут не так просто 🙂 ). Списки постійно уточнюються, пам’ятки уточнюються. Особливо хочемо відзначити тих учасників, які уже після завантаження виявили, що на їхній світлині не та пам’ятка, не той ракурс. Дякуємо за чесність. Ми не можемо перевірити все, але дуже хотілося б (і ми цінуємо Ваше розуміння цього), щоб у Вікіпедії та інших проектах була правдива інформація. Адже це важливо. І це потрібно. Пишіть нам іще, виправляйте, додавайте інформацію. Дякуємо!

Також оргкомітет щиро перепрошує за затримку із оголошенням результатів, виправимося 🙂 Журі мало б завершити роботу цього тижня, отже очікуйте публікацій зі своїми іменами та/чи нікнеймами. Церемонія нагородження планується не раніше 15 (16) серпня, щоб між оголошенням та нагородженням було як мінімум два тижні (на вибір призів та купівлю квитків). Перевірте, щоб у Вас була ввімкнена можливість отримувати повідомлення поштою. І ще раз перепрошуємо.

[1] Залишається питання із переможцями у двох областях, детальніше нижче
[2] Користувач:BioDasha є членом журі (не конкурсантом), тому її фотографії не змагаються (ні у кількісній, ні у якісній номінаціях)
[3] Кількість сфотографованих пам’яток однакова. Додатковою перевагою може бути унікальність сфотографованих пам’яток (рішення щодо цих областей буде опубліковане додатково)

Виставка переможців у номінації «Найкраще фото»

19—20 липня у Золотих воротах (м. Київ) пройде виставка найкращих фотографій української частини міжнародного фотоконкурсу пам’яток природи «Вікі любить Землю». Запрошуємо усіх, хто не зміг побувати на церемонії нагородження — чудові фотографії української природи дуже гарно виглядають у древніх стінах.

Афіша фотовиставки // Макет: Олеся Гриджук

Природні дивовижі Рівненщини

Базальтові стовпи, Костопільський район, © Ihor Zlobin, CC-BY-SA 3.0
Базальтові стовпи, Костопільський район, © Ihor Zlobin, CC-BY-SA 3.0

На Рівненщині перемогла фотографія унікальної геологічної пам’ятки природи – «Базальтових стовпів».

Пам’ятка розташована на західному схилі Українського кристалічного щита. Загальна протяжність відслонень базальтів у межах пам’ятки — 180–230 м. Товщина стовпів коливається в межах від 0,6 до 1,2 м. Переважають із товщиною 0,8—1,0 м. Висота — від 3 м до 30 м. Вони мають властивість давати прямий рівний розкіл. Щільні ряди колон-багатогранників вражають монументальністю і геометричним досконалістю. Деякі кар’єри затоплені, і в поєднанні зі спокійною гладдю води базальтові стіни виглядають особливо мальовничо.

Також на території пам’ятки є мінерали адуляр, хлорит, яніт, кварц, халцедон, кальцит, барит, гематит, пірит, марказит, псиломелан, борніт, азурит, мідь самородна.

«Базальтовим стовпам» було присвоєно статус пам’ятки природи місцевого значення рішенням Рівненського обласного виконавчого комітету від 22 листопада 1983 року № 343.

Журі відзначило, що автор всесторонньо розкрив пам’ятку, завантаживши серію фотографій із нею, що «мають композиційний підхід і гарно ілюструють саме цю пам’ятку природи».

Базальтові стовпи, Костопільський район, © Ihor Zlobin, CC-BY-SA 3.0
Базальтові стовпи, Костопільський район, © Ihor Zlobin, CC-BY-SA 3.0
Базальтові стовпи, Костопільський район, © Ihor Zlobin, CC-BY-SA 3.0
Базальтові стовпи, Костопільський район, © Ihor Zlobin, CC-BY-SA 3.0

Неприємним «відкриттям» конкурсу було те, що такий відомий ботанічний феномен як «Тунель кохання» – зелений тунель у лісовому масиві, утворений заростями дерев, кущів, які сплелися між собою, та утворили дивовижний щільний тунель точної арочної форми – не є пам’яткою природи… Цей ботанічний феномен є місцем паломництва туристів та пар закоханих, візитною карткою Рівненщини. Але навіть закон (хоч яка й ефемерна ця оборона іноді видається) його не охороняє …

Осінь у Тунелі кохання, © Мирослава Раковець, CC-BY-SA 3.0
Осінь у Тунелі кохання, © Мирослава Раковець, CC-BY-SA 3.0

Використано матеріали зі статей Вікіпедії Базальтові стовпи та Тунель кохання.

Житомира нерукотворний символ

Скеля «Голова Чацького» (праворуч), © Павло Мокрицький, CC-BY-SA 3.0
Скеля «Голова Чацького» (праворуч) , © Павло Мокрицький, CC-BY-SA 3.0

Скеля «Голова Чацького» – один із символів Житомира – перемогла у номінації «Найкраще фото Житомирської області».

Скеля є геологічною пам’яткою природи, розміщена вона на лівому березі річки Тетерів, за 200 м від греблі ВАТ «Льонотекс». Статус пам’ятки їй було присвоєно рішенням Житомирського обласного виконавчого комітету від 20 листопада 1967 № 610. Своєю назвою скеля завдячує надзвичайній виразності образу чоловіка із великим носом. Добре видно обличчя у профіль. Правда, легенди не є одностайними щодо того, якому саме Чацькому присвячена скеля. Існують версії, що козаку, який загинув, стрибнувши із конем у Тетерів зі скелі, коли його оточили польські вояки і шансів врятуватися у нього не залишилося. Кінь козака так вдарив копитами, стрибаючи у річку, що від скелі відколовся шматок, і стала там голова людини.

Український краєзнавець Георгій Мокрицький стверджує, що назва скелі прослідковується в джерелах значно пізніших від часів Козаччини, а саме мова про першу половину XIX століття). Тому на думку дослідника скелю названо через Тадеуша Чацького, польського просвітителя, засновника Кременецького ліцею, який став базою для двох українських навчальних закладів – університету Святого Володимира (зараз національний університет імені Т. Г. Шевченка) та Волинської гімназії у місті Житомирі (тепер це Житомирський державний університет імені Івана Франка). На користь цього трактування й існування провулку Чацького у Житомирі, який вів до цієї скелі (тепер 2-й Кривий провулок) – ім’я просвітителя могли увіковічнити таким чином.

Не вдалося отримати світлину ще однієї унікальної пам’ятки – радонових джерел. На жаль, самі джерела залишились за кадром – по іншому березі річки й трохи південніше…

 Весняний світанок на Тетереві, © Horker, CC-BY-SA 3.0
Весняний світанок на Тетереві , © Horker, CC-BY-SA 3.0

Відьмацькі чари Лисої гори

Лиса гора, Канів, © Павло Мокрицький, CC-BY-SA 3.0
Лиса гора, Канів, © Павло Мокрицький, CC-BY-SA 3.0

Ще одне фото Павла Мокрицького було визнано найкращим у номінації «Найкраще фото області». На світлині зображено Лису гору — одну із вершин Канівських гір.

Самі гори тягнуться грядою понад Дніпром від Ржищева до гирла річки Рось. Найвищі точки розташовані неподалік села Григорівки (242 метри над рівнем моря) та за кілька кілометрів на південь від Канева (244 м). У межах Канева більшість гір мають власні назви: Дніпрова, Московка, Лиса, Пилипенкова, Княжа (221,2 м) та інші. На території Канівських гір — на Чернечій горі розташований музей та могила Тараса Шевченка.

На Лисій горі розташовано ботанічний заказник «Лиса гора». Заказник охоплює вершину і південний схил Лисої гори. Створено його було рішенням Черкаської обласної ради від 28 листопада 1979 року № 597. Під охороною представники степової рослинності (мезоксерофітного степу). Як і передбачає досить поширена назва, Лиса гора у Каневі вважалася місцем проведення шабашу місцевих відьом, але згадок в авторитетних джерелах про це не знайшлося…

Природно-заповідний фонд Черкаської області налічує понад 500 об’єктів, що дозволяє широкий вибір способів показати красу свого краю. За кількістю сфотографованих пам’яток природи беззаперечним лідером є Сергій Криниця. Він один сфотографував та завантажив світлини 136 пам’яток області у рамках конкурсу, що дає змогу сподіватися, що Черкаська область скоро буде найбільш повно ілюстрована.

Специфікою нашого фотоконкурсу є те, що на фото повинна бути зображена пам’ятка природи. Іноді дуже складно визначити межі областей, межі початку та закінчення заповідних територій тощо. Коли фотографія є дуже красива, як із фото Сергія Криниці, хочеться забути про те, що ми обмежені правилами. Але, але… Сам фотограф зазначив, що краса парку не тільки в самому парку, а й у чудових видах на Дніпро, якими можна помилуватися з нього. Однак, пам’ятки — Черкаського міського парку «Ювілейний» — на фото нема… І фото не може претендувати на перемогу у номінації, хоча робота й була високо оцінена журі.

Сам парк є одним із семи чудес Черкащини, хоча й створено його було у XX столітті. Авторами проекту виступили архітектори Г. Урсатій та В. Пастухов. Він був заснований на території реліктового Черкаського бору. Тераса, яка обривається крутими уступами до Дніпра, і каньйон, що збагатив природний рельєф, були унікальним природним дивом. Його залишалось лише майстерно огранити. До парку завезли валуни, гранітні глиби, гальку з гирла Росі та кар’єрів Криму, збудували штучні озера та водоспади, проклали русла струмків. Флору майбутнього парку, а це понад 70 видів екзотичних рослин, збагатили саджанцями з Тростянецького дендропарку, Київського ботанічного саду, «Софіївки» та багатьох інших місць. Парк мав стати одним із елементів ланцюжка унікального проекту лісогідропаркової зони Черкас загальною площею в 250 га, який було розроблено у 1960-их роках. Але «єдиного» проекту не вийшло, що не завадило парку «Ювілейний» бути самодостатньою і прекрасною пам’яткою садово-паркового мистецтва національного значення.

Вид із черкаського міського парку «Ювілейний». Схід сонця над Дніпром, © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0
Вид із черкаського міського парку «Ювілейний». Схід сонця над Дніпром , © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0

Використано матеріали зі статей Черкаський міський парк «Ювілейний», Канівські гори і Лиса гора у Вікіпедії.

І словом теж про пам’ятку скажіть

(…) пишний проект провести в Харків Дінець — проект, почасти зреалізований фотографом Довбнею, бо фотограф Довбня, зробивши знимок Лопані, пофарбував її в усякі кольори, зробив утроє ширшою, намалював на ній пароплава, а над нею аеропляна і навіть, здається, чи нe пустив десь у береговій піні пухкеньку німфу в купальному костюмі (…)
Майк Йогансен, «Подорож ученого доктора Леонардо»[1]

Фотографи — майстри подачі інформації потрібним чином. Хоча… таким славилися й історики, й фінансові генії. Далебі важко провести точну межу між чистими знаннями та маніпуляцією нами — тонкою й підсвідомою чи прямою й нахабною. Істина лежить десь посередині, десь на перетині. Тому хотілося б бачити, а не тільки читати. Чути, а не тільки бачити. Не всюди можна побувати за життя, але можна мати доволі ґрунтовне уявлення про свою власну країну.

Віковий дуб «Бай-Бай», Київ
Віковий дуб «Бай-Бай», Київ. Близько 500 років. Обсяг 5,0 м. Висота 30 м
Автор: Сарапулов.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

З 1 травня, одночасно із фотоконкурсом, у Вікіпедії розпочався місячник написання статей про пам’ятки природи. Адже усі ці фотографії повинні бути використані. Це ж не фотографія заради фотографії, світлини, зібрані під час конкурсу, мають ілюструвати статті. Іноді наявність гарного фото спонукає до написання нарису про побачене. Іноді наявність статті допомагає зібратися у подорож. Або «постукатися» до знайомого фотографа, щоб попросити якийсь знімок. Не так важливо, що було першим конкретно тут — яйце чи курка? — головне, що ми отримаємо на дрібку більше вільних знань.

Віковий дуб «Бай-Бай», Київ
Віковий дуб «Бай-Бай», Київ. Автор: Сарапулов.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

За ці два тижні волонтери-редактори створили більше 75 статей, покращили понад 20. Тільки за ці чотирнадцять днів україномовний розділ Вікіпедії збагатився на статті про:

  • іхтіологічний заказник «Роський» (Черкаська область, а фотографію було завантажено у рамках «Вікі любить Землю-2013»)
  • геологічну пам’ятку «Ольжині купальні» (Житомирська область, теж із «Вікі любить Землю-2013»)
  • ландшафтний заказник «Стохід» (Волинська область, теж із «Вікі любить Землю-2013»)
  • Дюківський парк (Одеса, фото із «Вікі любить Землю-2013»)
  • зоологічну пам’ятку природи «Пташиний базар» (Кіровоградська область, фото було зроблено ще у червні 2011 року, а завантажено 4 травня 2014 року)
  • ботанічну пам’ятку «Мишковицький дуб» (Тернопільська область, фото завантажено у рамках «Вікі любить Землю-2014»)
  • геологічну пам’ятку природи «Красний камінь» (Львівська область, фото завантажено 9 травня 2014 року)
  • озеро Велике Почаївське (Рівненська область, фото ще нема)
  • ботанічну пам’ятку природи «Новобіла» (Луганська область, фото відсутнє)
  • заказник «Річка Гайчур» (Дніпропетровська область, фото відсутнє)
  • та інші.


  • Якщо Ви любите подорожувати й фотографувати — вантажте свої власні фотографії. Якщо Ви не дуже дружите із фотоапаратом — пишіть статті. Покращуйте текст існуючих. Вантажте і пишіть. Діліться своїми знаннями з іншими, з думкою, що і з Вами теж поділяться. Або уже ділилися колись.

    Віковий дуб «Бай-Бай», Київ
    Віковий дуб «Бай-Бай», Київ. Автор: Сарапулов.
    Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

    [1] Йогансен М. Вибрані твори / Упоряд. Р. Мельників. – 2-ге вид., доповнене. – К.: Смолоскип, 2009. – 768 с.