Чудова природа НПП «Синевир»

«Синевир» — національний парк в Українських Карпатах у межах Міжгірського району Закарпатської області, офіційний партнер проекту.

Синевирське озеро. Автор: Aleksandr t15.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Це провідна природоохоронна науково-дослідна установа, що займається охороною, збереженням і вивченням унікального куточку Карпат — верхів’я Тереблянської долини Закарпаття.

Національний природний парк «Синевир» створено у 1989 році заради збереження, відтворення і ощадливого використання природних ресурсів, комплексів та об’єктів, які мають особливу наукову та естетичну цінність у межах різних висотних поясів південно-західних макросхилів Горган. Тому особливим завданням для НПП «Синевир», як природоохоронної структури, стало збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності у природних умовах з дотриманням режиму охорони природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання; розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього середовища та бережливого використання природних ресурсів; еколого-освітня робота тощо.

озеро Синевир. Автор: Vasil stecko.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Унікальність природи цього куточку Карпат полягає в її неповторності і естетичній цінності ряду об’єктів, зокрема озер Синевир і Озірце, болотних угідь Глуханя і Замшатка, гір Стримба і Негровець… А ще тут мальовничі краєвиди, дзюркотливі потічки, бурхливі водоспади, вічнозелені ліси — усе, що, наче магнетичною силою, притягує мандрівників не лише з України, але й з усього світу.

Вид на Міжгірський район. Автор: Яна Сідей.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Турбота про природу — повсякденна справа співробітників Національного природного парку «Синевир».

НПП «Синевир», Міжгірський, Хустський райони. Автор: Olexandra666.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Інформація з Вікіпедії та офіційного сайту НПП  «Синевир».

Читайте нас на Facebook, Instagram чи ВКонтакті.

 

Сахара на півдні України

Олешківські піски — другий за розмірами піщаний масив (арена) у Європі, розташований за 30 км на схід від міста Херсон у Цюрупинському районі, біля узбережжя Чорного моряСкладені із безмежних барханів («кучугурів»), висотою близько 5 м, давніх піщаних алювіальних відкладень Дніпра.

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор: Грудзінський В.М.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Національний природний парк «Олешківські піски»  — офіційний партнер міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить Землю 2014» — створений відповідно до Указу Президента України від 23 лютого 2010 року з метою збереження цінних природних територій та історико-культурних об’єктів, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Створення Парку було великою перемогою екологів та науковців України. Враховуючи його унікальність, це безцінний внесок в діло охорони природи, подарунок не лише Херсонщині, а й всієї Україні, і навіть нашій планеті.

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор Гаврилюк С.В.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Національний природний парк «Олешківські піски» розташований на території Херсонської області, в Каховському, Цюрупинському і Голопристанському районах. Підпорядковується Міністерству екології та природних ресурсів України. Його площа становить 8020,36 га.

До складу національного природного парку «Олешківські піски», увійшли урочище Буркути, яке  є частиною  Чалбаської арени Олешківських пісків, та територія Козачелагерської арени. На цих аренах розміщені науково-дослідні  природоохоронні відділення «Буркути» та «Раденське».  Функціональне зонування парку знаходиться в процесі розробки.

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор Лазарєва А.Л.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Назва національного парку є ідентичною назві всього піщаного масиву – Олешківські піски. Цей географічний термін походить від старої (до 1925 року) назви міста Цюрупинськ («Олешки»), яке, в свою чергу, походить від слова «Олешшя» – назви регіону Київської Русі і однойменного міста, що розташовувалися в низов’ях Дніпра. В літературі різних років піски в пониззі Дніпра називають Алешковськими (більшість дореволюційних і сучасних джерел), Олешківськими (у роботах  радянського часу до 1950-х років), Нижньодніпровськими, іноді Цюрупинськими. Враховуючи те, що стара назва м. Цюрупинськ (Олешки) вимовляється  як «Олешшя» (а не «Алєшье»), вірною назвою пісків (або, у всякому разі, більш близьким до географічної назви-першооснови) є «Олешківські піски».

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор Гаврилюк С. В.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

В останні десятиріччя для позначення території Олешківських пісків також використовується назва «Олешшя». Крім того, часто застосовується назва «Нижньодніпровські піски», що пов’язує регіон з річкою, яка має безпосереднє відношення до виникнення пісків.

Незвичність ландшафтів Олешківських пісків пояснюється унікальністю походження цього куточку природи нашої країни. Майже всюди в світі прирічні піски – це досить вузькі смуги уздовж річок  не ширше 10 км, що тягнуться на десятки і сотні кілометрів. І лише в пониззі Дніпра природа створила компактний масив, завширшки до 30 км і довжиною не менше 150 км. Якщо припустити, що, як і в інших місцях, ці піски виникли в результаті «спокійного» поступового відкладання їх річкою, то пояснити такі особливості майже неможливо.

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор Гаврилюк С. В.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Тому існує припущення, що така конфігурація пісків — це результат декількох масштабних геологічних катаклізмів, що періодично відбувалися в долині стародавнього Дніпра в минулому. У льодовикову епоху велетенський багатокілометровий шар континентального льоду, що періодично насувався з півночі по річищу Дніпра, горнув перед собою велетенські гряди ґрунту, довжиною в сотні кілометрів. В періоди розтавання льодовиків ці гряди перетворювались в природні дамби, що відокремлювали прильодовикові озера від нижньої ділянки русла ріки. Коли льодовик танув, рівень води в прильодовиковому озері вище гряди поступово підіймався, і в якусь мить природна дамба не витримувала напруги і проривалася. Велетенський потік води котився річищем Дніпра в напрямку Чорного моря, змиваючи все на своєму шляху. Біля того місця, де зараз розташоване місто Нова Каховка, швидкість течії гігантського потоку дещо уповільнювалась і трильйони тон піску, змитого з берегів Дніпра на відстані сотень кілометрів, осідали на дно, утворюючи широкі піщані арени.

Вони не були безплідними, бо перешаровувалися глинистими та  мулистими фракціями.

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор Роман Є.Г.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Вітер приносив насіння найрізноманітніших рослин — деревних, чагарникових, трав’яних. Приносили його річкові води та перелітні птахи. І вкрилися Нижньодніпровські піски рясною рослинністю і виросли тут просторі ліси.

Про них писав понад 2400 років тому славнозвісний давньогрецький історик Геродот. Відвідавши північно-західне Причорномор’я, він побачив тут лісовий край, який назвав Гілеєю — від слова «гіле», що у перекладі з давньогрецької означає «ліс». Ці ліси були значною мірою знищені скіфами, що перетворили її на пасовища, і вогнем чисельних пожеж. Та згодом замість загиблих дерев у пониженнях з близько залягаючими підґрунтовими водами виросли вільха, верба і місцями дуби та берези. Ліси на Олешківських пісках існували і в наступні сторіччя, хоча і багато потерпіли під час нашестя монголо-татарських,  турецько-татарських завойовників.

Величезної шкоди завдавало Олешшю інтенсивне випасання овець. З відкриттям Чорноморських портів у степах Причорномор’я набуло дуже швидкого розвитку вівчарство, продукція якого — вовна — знаходило широкий збут на заморських ринках. Якщо у 1808 році на півдні України налічувалось всього 9 тисяч овець, то в 1860 році їх поголів’я перевищувало 7 мільйонів,  з  яких левина доля припадала звісно, на поміщицькі господарства. На степових просторах паслися численні отари, багато їх кочувало, зокрема по Олешшю. Внаслідок надмірного випасання тут знищувались деревна та трав’яна рослинність. Оголені піски, видувалися вітрами, та почали наступати на прилеглі степи, перетворюючі їх на безплідні землі.

Херсонська область, Національний природний парк Олешківські піски. Автор Кузнєцова В.В.
Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Як відомо, піски складаються з 7 ділянок (арен), і дуже своєрідними особливостями відрізнюється друга за площиною арена — Козачелагерська.  Характерна особливість цієї ділянки Олешківських пісків — відсутність штучність соснових лісів в її центральній частині. Коли в другій половині 20 століття  піски заліснювалися, на Козачелагерській арені діяв авіаційний полігон Міністерства оборони СРСР. Сюди прилітали відбомбитися радянські стратегічні бомбардувальники навіть з Камчатки та Владивостоку. Саме з цієї причини в центрі арени зберігся дивовижний ландшафт з велетенськими барханами, чи як їх тут називають «кучугурами».

Читайте нас на Facebook, Instagram чи ВКонтакті.

Інформація з Вікіпедії та сайту НПП «Олешківські піски».

Між Волинню і Поділлям

Офіційний партнер конкурсу «Вікі любить Землю», мальовниче місце з незайманою природою — це Національний природний парк «Дермансько-Острозький».

Парк створений у 2009 році на території Здолбунівського та Острозького районів Рівненської області. Має площу 5448,3 га та розташований у найвужчій частині Малого Полісся — Острозькій прохідній долині, в заплаві річки Збитинка, що протікає між мальовничими пагорбами Волинської та Подільської височин. Завдяки своєму географічному положенню територія національного парку виявилась на перетині кордонів різних фізико-географічних областей, що зумовлює різноманіття ландшафтів та багатство рослинного та тваринного світу.

Основна річка парку — Збитинка. Загальна довжина її становить 56 км, площа водозбору — близько 400 км2. Найбільшою водоймою парку є Новомалинське водосховище площею 200 га, розташоване на річці Збитинка біля села Новомалин. Розчленований рельєф зі стрімкими схилами і вузькими улоговинами, характерний для центральної частини парку, сприяє виходу підземних вод у підніжжі та дні ярів, які створюють напрочуд мальовничі краєвиди. Неподалік від села Мости, в улоговині між двома горбами-останцями знаходиться одне з найбільших джерел парку — «Ринва».

р. Збитинка. НПП «Дермансько-Острозький», Рівненська область. Автор: Oksana Golovko.

Велика строкатість екологічних умов зумовлює розмаїтість рослинного покриву території НПП «Дермансько-Острозький». Ліси представлені дубовими, грабово-дубовими, грабово-дубово-сосновими, дубово-сосновими, сосновими, ясеновими, чорновільховими угрупованнями та рідкісними угрупованнями  скельнодубових та ялинових лісів.

Національний природний парк «Дермансько-Острозький», околиці с. Буща. Автор: Oksana Golovko

Своєрідною і багатою є болотна рослинність, переважають тут низинні болота. Найбільшим за площею та найбагатшим за видовим складом флори є Бущанське болото (місцева назва — Перетоки) в заплаві річки Збитинка поблизу села Батьківці. Це одне із найбільш східних середньоєвропейських карбонатних боліт.

Флора парку на сьогодні налічує 757 видів  рослин, з них 86 видів має охоронний статус. Зокрема, до Червоної книги України занесено 44 види рослин. З рідкісних видів рослин на території НПП «Дермансько-Острозький»  поширені плауноподібні: баранець звичайний, плаун річний, низка орхідей, таких як пальчатокорінники травневий, Фукса та м’ясочервоний, жировик Лезеля, любки дволиста та зеленоквіткова, коручки болотна, чемерниковидна та темно-червона, булатки великоквіткова, червона та довголиста. Надзвичайно цінними в парку є такі рідкісні види боліт як сверція багаторічна та язичник буковинський. На вологих місцях поширені, крім того, сашник іржавий,  осоки Девела, Хоста, дводомна  , а також комахоїдні рослини — товстянка звичайна та росичка англійська.

Фауна національного природного парку налічує 415 видів тварин. З них охороняється 205 видів, в тому числі 44 — Червоною книгою України. З рідкісних представників безхребетних трапляються жук-олень, махаон, мнемозина, стрічкарка топлева, мінливець великий; з плазунів — мідянка. Справжнього поліського «відтінку» тутешньому тваринному світу надає гніздування чорного лелеки. Відмічені також журавель сірий, гоголь, крех середній. На території парку відмічені такі види рукокрилих, як вечірниця руда, вухань бурий, кажан пізній. З рідкісних хижих ссавців трапляються видра, горностай,  тхір чорний.

Територія розташування національного парку цікава не лише з природничої точки зору, це також своєрідний історико-культурний регіон. Довкола розташовані такі визначні пам’ятки, як Острог — місто-фортеця, родове гніздо князів Острозьких, монастир, заснований нимиу Межирічі, руїни замку у Новомалині, селище Дермань, де народився відомий поет, публіцист, громадсько-політичний діяч Улас Самчук. На території розташування парку збереглись археологічні пам’ятки трипільської, городоцько-здовбицької, тишнецько-комарівської культур, залишки поселень доби бронзи та заліза. Недалеко від села Буща знаходиться урочище Пекло з дев’ятьма печерами, в котрих знаходили закопчені вогнищами місця, жорнові камені, старовинні крем’яні, кам’яні вироби — свідки перебування тут людей.В деяких селах збереглися надзвичайно цікаві історичні раритети, зокрема водяний млин в с. Мости Здолбунівського району, глибоченні криниці (більше 60 м) в селах Мала Мощаниця і Буща, викопані на відрогах Волинської височини ще на поч. XX ст.Історична складова місцевості тісно пов’язана з історією визвольних змагань українського народу проти багатьох поневолювачів. Поряд з територією парку знаходиться місце найбільшого в історії бою УПА з військами НКВС — урочище Гурби. Зараз тут влаштовано меморіальний комплекс та побудовано чоловічий монастир.

Багато урочищ парку та околиць оповиті народними переказами та легендами. Одне з таких місць — Турова могила. За переказами, на цьому місці відбувся бій між турками і козаками, в якому козаки отримали перемогу. У тому бою загинув турецький воєначальник, тут же він був похований на коні у вертикальному положенні. У цьому місці при розкопках 1914 року знайшли багато людських і тваринних останків, серед котрих і накриту перевернутою тарілкою кантову пляшку, що символізує, за мусульманським ритуалом, охорону покійного від злих духів.

Урочище «Турова могила», Здолбунівський район. Автор: Oksana Golovko

За кілька кілометрів від урочища Турова Могила, серед мішаного лісу на схилі пагорба є нагромадження великих каменів, найбільший із них — Зіньків. Його висота понад два метри, а діаметр біля п’яти. У навколишніх селах збереглася легенда про молодого воєводу Зінька, який у долині Збитинки бився з монголо-татарами, а потім з купкою своїх воїнів сховався під каменем.

Ще багато цікавого приховує цей край для тих, хто небайдужий до природи та історико-культурної спадщини, хоче збагатити свій багаж екологічних знань, та просто цікаво відпочити.

Збитинський орнітологічний заказник. Автор: Oksana Golovko

Також до складу НПП «Дермансько-Острозький» входять такі заповідні урочища та пам’ятки природи: Турова могила, Зіньків камінь, Пекло, Будки, пам’ятка природи «Джерело Ринва», Збитинський орнітологічний заказник, Ботанічний заказник «Болото Кругляк», Ботанічний заказник «Заплава річки Збитинка», Лісовий заказник «Ольхава», Ландшафтний заказник «Північно-Мостівський», Бущанський ботанічний заказник.

Лісовий заказник «Ольхава». НПП «Дермансько-Острозький». Автор: Oksana Golovko

Читайте нас на Facebook, Instagram чи ВКонтакті.

Рівненський природний заповідник – окраса Полісся!

Ще одним унікальним природним заповідником, який став офіційним партнером нашого конкурсу є Рівненський природний заповідник.

Це природоохоронна, науково-дослідна установа, на яку покладено збереження в природному стані типових та унікальних для Полісся природних комплексів з усією сукупністю компонентів. Створений Указом Президента України від 3 квітня 1999 року на основі існуючих на той час чотирьох заказників загальнодержавного значення, які дали назву відповідним масивам, розташованих на території чотирьох районів області – «Білоозерський», «Сомине», «Переброди» та «Сира Погоня». Рівненський природний заповідник є найбільшим природним заповідником континентальної України, а його площа становить 42289 га.

Кожному з масивів, які є окремими величезними лісоболотними комплексами, притаманна своя унікальність та цінність. Основу «Білоозерського» масиву складають болота і заболочені ділянки лісу. Тут пролягала колись льодовикова долина що була прадолиною річки Стир. Згодом долина заболотилась, сформувались болотні масиви, різноманітні за своїм рослинним покривом. Окрасою території є озеро карстового походження – Біле, що є другим за величиною в Рівненській області. Озеро з трьох сторін оточує болотний масив Коза, на якому зростають реліктові види і представлені всі основні рослинні угруповання боліт Полісся.

Білоозерський масив, заболочений вільховий ліс. Рівненський природний заповідник, Володимирецький, Дубровицький, Рокитнівський, Сарненський райони. Автор: Oksana Golovko

Масиви «Сомине» та «Сира Погоня» становлять частини найбільшого в Україні болотного масиву «Кремінне». Це одні із небагатьох типових для Західного Полісся боліт, що збереглися до наших днів неосушеними. Для масиву «Сира Погоня» характерний своєрідний горбисто-мочажинний комплекс. Болота з таким комплексом властиві зоні тайги, на Поліссі вони виключно рідкісні. Саме це зумовлює зростання тут ряду унікальних рослин та мешкання десятків рідкісних видів тварин, зокрема – водно-болотних птахів, за що масив отримав міжнародний статус ІВА – території, важливого для збереження птахів у світовому масштабі.

Масив «Сомине». Рівненський природний заповідник, Володимирецький, Дубровицький, Рокитнівський, Сарненський райони. Автор: Oksana Golovko

Озеро «Сомине». Рівненський природний заповідник. Автор: Oksana Golovko

Основну частину масиву «Переброди» становлять дуже обводнені важко прохідні болота. В Україні немає більше жодного іншого болотного масиву такої площі, який би цілком зберіг своєрідну рослинність і флору. Завдяки цьому «Торфово-болотний масив Переброди» включено до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення згідно Рамсарської конвенції.

Масив «Переброди». Рівненський природний заповідник. Автор: Oksana Golovko

Своєрідність та унікальність території заповідника підтверджується значним біорізноманіттям, яке представлене на сьогодні понад 1150 видами рослин та грибів. З них 48 видів рослин та 3 види грибів занесені до Червоної книги України, 3 види охороняються Бернською конвенцією, 36 видів – Європейським червоним списком, 19 – на регіональному рівні. Серед них особливо цінні: булатка довголиста, гніздівка звичайна, гудієра повзуча, любки дволиста та зеленоквіткова, зозульки м’ясочервоні, шолудивник королівський, журавлина дрібноплода, хамедафна чашкова, баранець звичайний, борідник паростковий, молодильник озерний, шейхцерія болотна та інші.

Угрупування латаття сніжно-білого. Рівненський природний заповідник. Автор: Oksana Golovko

Тваринний світ заповідника на сьогоднішній день налічує близько 1200 видів, проте вивчення видового різноманіття, особливо фауни безхребетних, все ще тривають. Серед рідкісних видів тут трапляються 73 тварини із Червоної книги України, 163 види з Додатку 2 Бернської конвенції, 12 видів з Європейського червоного списку. Зокрема, унікальними є гніздування сови бородатої, підорлика великого, баранця великого, тетерука, глушця, дятла трипалого, лелеки чорного та журавля сірого. З комах трапляються рідкісні жук олень, плавунець широкий, жовтюх торфовищний, стрічкарка блакитна. З рідкісних ссавців тут мешкають видра, горностай, норка європейська, регулярно відмічаються випадки заходу рисі.

Щороку за станом довкілля заповідника, його флорою і фауною, проводиться моніторинг, спеціалізовані дослідження, розробляються заходи по охороні та відтворенні рідкісних видів. Вся наукова інформація узагальнюється в щорічних звітах – Літописі Природи.

З метою просвіти населення, формування екологічної свідомості, популяризації знань про довкілля та залучення людей до збереження природної спадщини рідного краю на базі Рівненського природного заповідника діє Еколого-просвітницький центр.До структури центру входить бібліотека, музей природи та конференц-зал. Екологічна пропаганда у заповіднику здійснюється різноманітними формами і засобами: проведення екскурсій, лекцій, бесід з молоддю та населенням, створення та демонстрація мультимедійних матеріалів природничого спрямування, публікації в засобах масової інформації, проведення різноманітних природничих акцій та конкурсів тощо.

Карстове озеро «Біле». Рівненський природний заповідник. Автор: Oksana Golovko

На базі Рівненського природного заповідника функціонує два науково-дослідних маршрути: «По масиву Сира Погоня» та «Екосистеми урочища «Крисине», а також еколого-пізнавальна стежка «Білоозерські бори». Перші два маршрути закладені з науково-дослідною метою масивами «Сира Погоня» та «Переброди», і розраховані для спеціалістів природничого спрямування, натомість екологічна стежка «Білоозерські бори» розташована поруч із рекреаційною зоною озера Біле і закладена з метою еколого-пізнавальної й природоохоронної просвіти населення. Маршрут цієї стежки пролягає різними типами соснових лісів і має кільцевий характер. Протяжність маршруту 4,5 км, середня тривалість проходження з врахуванням зупинок – 3 год.

Читайте нас на Facebook, Instagram чи ВКонтакті.

Чудові конкурсні фотографії з НПП «Мезинський»

Національний природний парк «Мезинський» – офіційний партнер нашого конкурсу.

Завантажуйте ще більше фотографій з зеленого Чернігівського краю. Вони будуть використовуватися для іоюстрацій статей у «Вікіпедії»!

Мезинський національний природний парк створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових і унікальних природних комплексів Полісся відповідно до Указу Президента України від 10.02.06 № 122/2006 на 31035,2 га. Розташований НПП в межах Коропського району в північно-східній частині Чернігівської області, в басейні р. Десна.

Серед лівобережних поліських районів територія Мезинського НПП, різниться найбільшим розчленуванням та виходом корінних порід – крейди та мергелю; є підвищеною рівниною з коливаннями абсолютних відміток території від 125 м до 208 м. Неймовірні ландшафти вражають своєю неповторністю та мальовничістю. В межах парку багато стариць та озер, серед яких найбільшим є озеро Хотинь (більше 50 га).

Мезинський НПП, Чернігівська область. Автор: A.Jakov

Тут переважають нетипові для Полісся дубові, липово-дубові, кленово-липово-дубові ліси та їх похідні. На території парку зростає близько 652 видів рослин. 17 видів судинних рослин, занесені до Червоної книги України, 14 видів рослин підлягають регіональній охороні, значиться 95 видів тварин занесених до Червоної книги України та 38 видів тварин занесені до Європейського червоного списку. Лісистість території парку становить 43%, під луками зайнято – 16%, болотами – 2%, водами – біля 4% території. Вододільні простори розорані і зайняті сільськогосподарськими угіддями, частка яких становить близько 35% території парку.

Озеро на території Мезинського національного природного парку. Автор: Dmytro Andrushchenko

Велич недоторканої природи Мезинського НПП можна відчути, відвідавши ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Рихлівська дача». На території заказника знаходиться ряд об’єктів місцевого статусу охорони («Старовинна ялинова алея», «Цар-дуб» – дерево віком 800 років.

Окрім унікальних природних комплексів та об’єктів, на території парку знаходиться близько трьох десятків пам’яток історії та культури, до 50 пам’яток археології. Серед них всесвітньо відома Мезинська палеолітична стоянка, вік якої нараховує майже 20 тисяч років.

р. Десна, НПП «Мезинський». Автор: Dmytro Andrushchenko.

Дізнайтеся більше про Мезинський НПП на офіційному сайті: www.mezinpark.com.ua

Читайте нас на Facebook, Instagram чи ВКонтакті.

 

НПП «Слобожанський» радує нас прекрасними світлинами!

Один із наших партнерів – Національний природний парк «Слобожанський». Пропонуємо Вам чудові світлини, завантажені з Харківського краю на конкурс.

НПП «Слобожанський», Харківська область. Автор: Ryzhkov Sergey

Національний природний парк «Слобожанський» створено Указом Президента України № 1047/2009 від 11 грудня 2009 року. Він розташований на території Краснокутського району Харківської області в долині р. Мерла. Загальна площа становить 5244 гектара.

Парк створений з метою збереження, відтворення цінних природних територій, історико-культурних комплексів та природних об’єктів. Серед його основних завдань – організація та здійснення науково-дослідних робіт, пропаганда та формування екологічного світогляду, а також створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах.

НПП «Слобожанський», Харківщина. Автор: Ryzhkov Sergey

Територія національного парку має велике різноманіття ландшафтів та багатство рослинного і тваринного світу. Понад 90% території Парку складають ліси: кленово-липові діброви природного походження, природні та штучно насаджені соснові бори, вільхові та березові заболочені ліси, а також ділянки старовікових заплавних дібров у долині р. Мерчик.

Слобожанський національний природний парк. Харківська область. Автор: Ryzhkov Sergey

Кожна частина Парку особлива та неповторна. Найбільшу цінність становлять гіпно-сфагнові болота і сфагнові торфовища, які характерні для зони Полісся. Ці рослинні угруповання зосереджені лише на території Парку, тому вони є своєрідними та унікальними не тільки для нашої місцевості, а й взагалі для Харківської області. Отже сміливо можна назвати цю територію Харківським Поліссям.

Незабутньою і особливою буде подорож в чарівний природний парк «Слобожанський» з мальовничими краєвидами, сосновими лісами та дібровами, чистим повітрям, цілющою джерельною водою. Це один з найцікавіших парків Східної України, який поєднує в собі красу Полісся та Лісостепу.

Завантажуйте ще більше світлин з прекрасного Харківського краю та всієї України!

Читайте нас на Facebook, Instagram чи ВКонтакті.

Як обиралися переможці конкурсу у 2013 році

За декілька днів стартує фотоконкурс «Вікі любить Землю» 2014 року!

Член журі та професійний фотограф Олег Жарій погодився прокоментувати кращі 12 робіт минулого року: «Сподіваюсь, що міркування про дванадцять кращих світлин допоможуть зрозуміти, чому саме ці фотографії були відмічені журі конкурсу, і дадуть корисні рекомендації фотографам, в тому числі, учасникам наступних конкурсів».

320px-Dawn_on_cloud_nine

1 місце — Krasnickaja Katya, робота «Світанок на г. Ай-Петрі». CC-BY-SA-3.0

1. Головна причина успіху світлини: на ній показане природне явище, котре мало хто спостерігав, якщо бачив взагалі. Сонячне світло над хмарами легко побачити з вікна літака, на землі – набагато рідше. Гарна проробка деталей на передньому плані, навіть в тінях, ніжна світлова гама в променях вранішнього сонця, красиві задній план і небо – заслужене перше місце.

2 місце — Сергій Криниця (Haidamac), «Дністровський каньйон», м. Заліщики, Тернопільська область. CC-BY-SA-3.0

2 місце — Сергій Криниця (Haidamac), «Дністровський каньйон», м. Заліщики, Тернопільська область. CC-BY-SA-3.0

2. Каньйон Дністра – одне з Семи природних чудес України, а петля річки навколо Заліщиків – його наймальовничіший куточок. Класика пейзажної фотографії – цікаві як передній, так і задній плани. Судячи з довжини тіней від дерев, сонце вже сідало, а найкращий час для фотографування – саме дві-три години після сходу та перед заходом сонця, коли освітлення більш м’яке, аніж вдень.

Сюжет можна було б зняти одним кадром ширококутним об’єктивом, але тоді півострів на задньому плані виглядав би замалим у порівнянні з переднім планом. Тому автор використав техніку панорамної зйомки при помірній фокусній відстані. Зображення скомбіноване з восьми вертикальних кадрів, що дозволило вирівняти масштаби частин знімка. Однак, можливо, його варто було б розширити ще одним кадром ліворуч.

При фотографуванні сюжетів з декількома планами (а в цьому є ще і середній план – міст), зміщення камери навіть на декілька сантиметрів сильно впливає на остаточний результат. Ідеальною є композиція, коли деталі переднього плану не закривають одна одну – щоб в кадрі залишились камені, а дерево не закривало б міст (якщо відповідна точка зйомки існує). Можливо, зміщення праворуч дозволило б повністю показати міст, але тоді, імовірно, в кадр не попали б мальовничі камені. Панорама демонструє важливість ретельного вибору найкращої точки зйомки. Скоріш за все, автор вибрав саме таку.

3 місце — Balkhovitin, «Склоподібне оголення верхньої крейди», м. Краматорськ, Донецька область. CC-BY-SA-3.0

3 місце — Balkhovitin, «Склоподібне оголення верхньої крейди», м. Краматорськ, Донецька область. CC-BY-SA-3.0

3. Зображенню унікального геологічного формування додають об’єму дерева на передньому і дальньому планах, а дорога привносить в сюжет динамічність. Можливо, знімок був би цікавішим при іншому освітленні. Однак, фотографія, як і дипломатія – мистецтво можливого. Тому в момент, коли подорожуючий фотограф опинився в точці зйомки, він, безперечно, зробив найкращий з можливих знімок.

4 місце - Balkhovitin, Регіональний ландшафтний парк “Зуївський”, Донецька область. CC-BY-SA-3.0

4 місце – Balkhovitin, Регіональний ландшафтний парк “Зуївський”, Донецька область. CC-BY-SA-3.0

4. Запорука цікавого пейзажного знімка, як цей – наявність переднього і заднього планів. Використання довгої витримки «розмазує» потік води і рух рослин на передньому плані, що вносить у фотографію динаміку. Шарму картинці добавляють сонячний відблиск в правій частині кадру і сонячна пляма на передньому плані. Ніжна квітнева листва робить знімок більш прозорим.

5 місце - Balkhovitin, Український степовий природний заповідник “Кам’яні Могили”, Донецька область. CC-BY-SA-3.0

5 місце – Balkhovitin, Український степовий природний заповідник “Кам’яні Могили”, Донецька область. CC-BY-SA-3.0

5. Химерне нагромадження каменів на передньому плані і більш спокійне на задньому створює контраст знімку. Середина весни з притаманною їй ніжною зеленню і квітами в розщелинах скель – мабуть, найкращий час для зйомки. Розміщення лінії горизонту точно посередині, в даному разі – цілком виправдане порушення фотографічних канонів, що не рекомендують поділу кадру вертикальними чи горизонтальними лініями навпіл. Завдяки цьому, гідне і рівноправне місце на світлині займає красиве небо. Камені в правій частині знімка замикають знімок, створюючи врівноважену композицію.

6 місце - Ihor Dereviahin, Грязьова сопка Обручева, Крим. CC-BY-SA-3.0

6 місце – Ihor Dereviahin, Грязьова сопка Обручева, Крим. CC-BY-SA-3.0

6. Найкращий спосіб представити незвичайний природний об’єкт на рівнині – зняти його as is (таким, як є). Виходячи з рельєфу місцевості, відсутність сонця, можливо, і кращий варіант. Картинку вдало доповнює м’який візерунок літнього неба. Однак результат зйомки ранньою весною або золотою осінньою порою міг би бути цікавішим. Також варто було б трішки розширити поле зору в обидва боки, щоб компоновка не виглядала затісною.

7 місце - Balkhovitin, Заказник “Хапхальський”, Крим. CC-BY-SA-3.0

7 місце – Balkhovitin, Заказник “Хапхальський”, Крим. CC-BY-SA-3.0

7.Міні-водоспади в гірській місцевості особливо чарівні восени, коли земля навкруги вкрита кольоровим листям. При цьому доводиться змиритися з тим, що в лісі, скоріш за все, прямі сонячні промені потоків води не досягнуть. Однак, по можливості слід уникати симетричної компоновки кадру, коли основний акцент опиняється в центрі.

 

8 місце - Slava Leontiev, Ботанічний заказник “Гірський масив Тепе-Оба”, Крим. CC-BY-SA-3.0

8 місце – Slava Leontiev, Ботанічний заказник “Гірський масив Тепе-Оба”, Крим. CC-BY-SA-3.0

8. Класика пейзажної фотографії – освітлений сонцем передній план і затінені мальовничі гори і море на дальньому. Залишається тільки здогадуватися, яким чином на дерево налипла така кількість снігу!

 

 

 

9 місце - Ihor Dereviahin, Тиха бухта, Крим. CC-BY-SA-3.0

9 місце – Ihor Dereviahin, Тиха бухта, Крим. CC-BY-SA-3.0

9. Контраст картинки створюється красивими хмарами і рівномірно синьою поверхнею моря. Коли глядачеві невідомо, що знаходиться за полем кадру, залишається припустити, що слід було б проекспериментувати з композицією для отримання по можливості найбільш вражаючої світлини.

10 місце - Serhiy Krynytsia (Haidamac), Озера Ворожеська, масив Свидовець, Карпати. CC-BY-SA-3.0

10 місце – Serhiy Krynytsia (Haidamac), Озера Ворожеська, масив Свидовець, Карпати. CC-BY-SA-3.0

10. Родзинка знімку – діагональна композиція. Віддзеркалення хмар у тихій воді створює враження затишку.

 

 

 

 

11 місце - Mykhailo Petskovych,“Білий слон”, будівля колишньої обсерваторії на горі піп Іван, Івано-Франківська область. CC-BY-SA-3.0

11 місце – Mykhailo Petskovych,“Білий слон”, будівля колишньої обсерваторії на горі піп Іван, Івано-Франківська область. CC-BY-SA-3.0

11. Контрастне бокове освітлення від низького сонця виявляє рельєф снігового покриття і об’єм споруди, а фігури людей дають уявлення про її розмір. Вражаючий контраст кольору між яскравим сніжним покровом і приглушеним небом.

 

 

12 місце - Serhiy Krynytsia (Haidamac), Острів Зелений в Корсуні, Черкаська область. CC-BY-SA-3.0

12 місце – Serhiy Krynytsia (Haidamac), Острів Зелений в Корсуні, Черкаська область. CC-BY-SA-3.0

12. Емоційна скульптура Росича вдало контрастує зі спокійною величною красою острову. Окраса фото – небо. Можливо, картинка виграла б від розширення кадру в лівий бік і, безперечно, вийшла б кращою за тихою погоди.

 

 

 

Олег Жарій,фотограф, член журі конкурсу «Вікі любить Землю – 2013», www.zharii.kiev.ua

Фото-учасник ВЛЗ-2013 – зображення року №2 на Вікісховищі!

Наприкінці березня оголошено результати щорічного конкурсу “Зображення року” на Вікісховищі.

Цього року організатори конкурсу зафіксували рекордну участь: у конкурсі Зображення року 2013 голосувало більше осіб ніж будь-коли. В обох турах за їхні улюблені зображення голосували 4070 різних людей. Також поданих на конкурс (вибраних) зображень було більше за всі попередні рази (загалом 962 зображення).

  • У першому турі 2852 особи голосували за 962 файли
  • У другому турі 2919 осіб проголосували за 50 фіналістів (кращі 30 з-поміж усіх зображень і по 2 кращі в кожній категорії)

Вітаємо переможців конкурсу і дякуємо їм за те, що вони створили ці чудові зображення і поділились ними під вільною ліцензією. Особливо приємно, що світлина одного з переможців минулорічного ВЛЗ користувача Balkhovitin посіла друге місце, поступившись усього двома голосами переможцеві:

  1. 157 осіб проголосували за переможця, Зображення перегорілої електричної лампи, в якій палає і димить нитка розжарення.
  2. На другому місці файл, вибраний 155-ма особами: Зображення з Національного парку «Святі Гори» в Донецькій області, Україна.
  3. На третьому місці з 131 голосом файл Зображення ластівки, що п’є, летячи.

Натисніть тут, щоб побачити кращі роботи. »

За матеріалами: ВікіСховище:Зображення року/2013/Результати

Фото, що потрапили до останнього етапу відбору

На конкурс було подано майже 12 тисяч фотографій. Усі ці світлини завантажено учасниками у Вікісховище на умовах вільної ліцензії Creative Commons Attribution Share-Alike Unported 3.0. Журі оцінювало роботи, надіслані на конкурс, у кілька етапів. У першому всі фотографії, які відповідали вимогам конкурсу, були у випадковому порядку розподілені між членами журі. На засіданні, що відбулося в приміщенні ІА «Regionews» члени журі обирали найкращі для третього етапу. Так було відібрано близько 70 фотографії, з яких на четвертому етапі 12 найкращих. Цей вибір був для журі дуже складний, бо й ті фотографії, що не потрапили до фіналу мало чим поступались переможцям. Наводимо для вашого огляду фотографії півфіналісти, яким лише трохи не вистачило, щоб потрапити до фіналу.

Фотопроект державного значення

Аліна Севастюк під час презентації фотоконкурсу “Вікі любить Землю”

Фотопроект “Вікі любить Землю” є унікальним за ідеєю, процесом збору та прозорістю оцінки конкурсних робіт. “Вікі любить Землю” – фотопроект державного значення, який має довгостроковий ефект та є цінним у багатьох аспектах, оскільки є:
1) енциклопедичним довідником,
2) туристичним фотопутівником та краєзнавчим “компасом”,
3) інформаційно-просвітницькою онлайн-платформою,
3) фотобанком для аналізу та проведення природоохоронних та туристичних ініціатив науковцями, державними установами, учнівською молоддю, громадськими
організаціями, соціально відповідальним бізнесом, який бере участь у природоохоронних проектах або ініціює їх.

Конкурс “Вікі любить Землю”, який було оголошено у 2013 році, має великий потенціал для продовження у майбутньому як з точки зору класифікації пам’яток природи, так і з точки зору узагальнення фотоілюстрацій. Усі автори фотографій, не лише автори-переможці, допомогли систематизувати природні багатства України у сучасному онлайн-форматі, звернути увагу громадян на красу Землі та роль кожного з нас у збереженні конкретних пам’яток природи України.

Фотопроект “Вікі любить Землю”, на мою думку, виховує патріотизм та гордість за те, що ми живемо у такій красивій країні, та дає багатогранну уяву про вічну красу всієї планети Земля.

“Вікі любить Землю” розширює межі як для мешканця гірського селища, так і для городянина. Усі охочі можуть на відстані одного кліку взяти участь у фотопроекті онлайн або зблизька побачити поряд красу, яку вони не помічали раніше, краєвиди всіх областей України з описом та коментарями.

З повагою до всіх конкурсантів та вдячністю за довіру,

Аліна Севастюк,
Керівник відділу з розвитку бізнесу КПМГ в Україні,
Віце-президент Всеукраїнської ліги із з’язків із громадськістю,
член журі національного фотоконкурсу “Вікі любить Землю”