Думка фахівця

На мій погляд, значення проекту і фотоконкурсів «Вікі любить Землю» досить багатогранне. По-перше, це знайомство як земляків, так і жителів інших країн з красою і розмаїттям рідного краю. В епоху зростаючого впливу Інтернет-технологій, люди, що мають можливість подорожувати виходячи з бажань, а не з обмежених фінансових можливостей, вибирають майбутні локації виходячи з інформації, і не в останню чергу у вигляді фотографій, що знаходять у Всесвітній Мережі. Навіть для багато подорожуючого фотографа, як автор цих рядків, перегляд представлених на конкурс світлин привів до ряду несподіваних відкриттів досі невідомих чудес природи і творінь людських рук, якими багата Україна.

Ресурси Вікісховища, куди завантажуються конкурсні фотороботи, мають неоціненне значення передусім для некомерційних просвітницьких закладів – вишів, шкіл, ба навіть дитсадків (зараз навіть дошкільнята вміють користуватися Інтернетом!)

Проведення послідовних конкурсів дозволить кінець кінцем створити майже вичерпний фотобанк найцікавіших місць країн-учасників. В Україні, це – Сім чудес України, Сім природних чудес України, Сім чудес України (замки, фортеці, палаци), Сім чудес Києва, включаючи номінантів по областях – загалом декілька сотень об’єктів. Поки що, в надходженнях конкурсів, що відбулися, відображені далеко не всі з них.

Якість світлин зростає від конкурсу до конкурсу. Однак багато професійних (читай – комерційних) фотографів утримуються від участі. Ніхто з них, в тому числі і автор цих рядків, не проти використання ресурсів Вікісховища в НЕКОМЕРЦІЙНИХ цілях, але не бажають, щоб їх світлини безоплатно використовувались на сайтах туроператорів, друку на магнітах, чашках тощо. Тому організаторам слід продумати механізми протидії безконтрольному комерційному використанню безцінних фоторесурсів.

У другій частині допису я хочу поділитися думками про декілька робіт-фіналістів конкурсу.
Найкращі, на мою думку, чотири роботи з України.

Чарівний куточок одного з Семи природних чудес України – Гранітно-степового Побужжя знято в другій половині квітня, коли ніжно-зелене листя не приховує деталей краєвиду. Цікава картинка хмар віддзеркалюється у тихій воді. Панорама замкнена з обох боків, що створює відчуття гармонії. Картинка напевне виграла б, якби фотограф розширив поле зору донизу, щоб дерево зліва разом з своїм відбиттям повністю вмістилося в кадр.

Найкраще фото відомого краєвиду Східного Криму, яке я бачив. Порушення одного з канонів пейзажної фотографії – поділ поля кадру точно навпіл горизонтом, в даному випадку цілком виправдане. Загадкового контрасту додає поєднання темного моря і світлого неба.

Картинка приваблює розмаїттям жовтневих фарб за відсутності прямого сонячного світла, котре тут, мабуть, було б зайвим. Вдале поєднання переднього і заднього планів, ретельне кадрування – запорука успіху знімку.

Приємне поєднання ніжно-рожевого неба і білого снігу, цікавий сюжет. Небо займає приблизно третину знімку – у згоді з основними правилами композиції. Скоріш за все, панораму виконано з використанням технології HDR (створення зображень з розширеним динамічним діапазоном).

Наступні п’ять світлин – з числа найкращих, надісланих фотографами інших країн.

Фантастичний краєвид, котрий можна зняти погано тільки за технічної помилки. На знімку – чотири плани: місто на першому, півострів на другому, скеляста гряда вдалині і, нарешті, небо.

Акцент знімку, річка, підкреслюється огорожею на передньому плані і контрастує з горами на задньому. На жаль, фотограф опинився в точці зйомки в час досить високого положення сонця (на це вказують короткі тіні). При зйомці рано вранці або перед заходом сонця освітлення не таке жорстке, як вдень, і фотографія напевне була б цікавішою.

Завжди цікавий і вдячний сюжет – півострів, утворений петлею річки. До речі, в Україні є щонайменше два подібні природні формування – каньйон річки Смотрич у Кам’янець-Подільському і каньйон Дністра навколо містечка Заліщики на Тернопільщині. Панорама була б більш досконалою, якби поле зйомки було розширене донизу, щоб посередині замкнути його не водою, а берегом річки.

Поєднання прямих і хвилястих ліній, цікавий рельєф терас, насичені кольори, передній і задній плани примушують глядача знов і знов роздивлятися деталі цієї чудової світлини…

У химерному утворенні на дереві (цікаво, чому воно виникло і як зростало) я побачив і людське обличчя, і ненароджену дитину, і сплячого лемура… В залежності від фантазії глядача можна нарахувати десятки сюжетів, і в кожного вони будуть різними!

Зі світлинами-переможцями фотоконкурсу “Вікі любить Землю” ви можете детальніше ознайомитися тут.

Олег Жарій, професор, доктор фізико-математичних наук, професійний фотограф, член міжнародного журі конкурсу «Вікі любить Землю – 2014»

Використано зображення Анастасії Сак, Віталія Башкатова, Володимира Хіраша, Едуарду Габана, Анхели Льоп, користувачів Mikipons, Grupnaturafreixe, Duke of W4. Фото Олега Жарія надане автором спеціально для цієї публікації.