МіжнароднеСтатті

Думка фахівця

Олег Жарій
Олег Жарій

На мій погляд, значення проекту і фотоконкурсів «Вікі любить Землю» досить багатогранне. По-перше, це знайомство як земляків, так і жителів інших країн з красою і розмаїттям рідного краю. В епоху зростаючого впливу Інтернет-технологій, люди, що мають можливість подорожувати виходячи з бажань, а не з обмежених фінансових можливостей, вибирають майбутні локації виходячи з інформації, і не в останню чергу у вигляді фотографій, що знаходять у Всесвітній Мережі. Навіть для багато подорожуючого фотографа, як автор цих рядків, перегляд представлених на конкурс світлин привів до ряду несподіваних відкриттів досі невідомих чудес природи і творінь людських рук, якими багата Україна.

Ресурси Вікісховища, куди завантажуються конкурсні фотороботи, мають неоціненне значення передусім для некомерційних просвітницьких закладів – вишів, шкіл, ба навіть дитсадків (зараз навіть дошкільнята вміють користуватися Інтернетом!)

Проведення послідовних конкурсів дозволить кінець кінцем створити майже вичерпний фотобанк найцікавіших місць країн-учасників. В Україні, це – Сім чудес України, Сім природних чудес України, Сім чудес України (замки, фортеці, палаци), Сім чудес Києва, включаючи номінантів по областях – загалом декілька сотень об’єктів. Поки що, в надходженнях конкурсів, що відбулися, відображені далеко не всі з них.

Якість світлин зростає від конкурсу до конкурсу. Однак багато професійних (читай – комерційних) фотографів утримуються від участі. Ніхто з них, в тому числі і автор цих рядків, не проти використання ресурсів Вікісховища в НЕКОМЕРЦІЙНИХ цілях, але не бажають, щоб їх світлини безоплатно використовувались на сайтах туроператорів, друку на магнітах, чашках тощо. Тому організаторам слід продумати механізми протидії безконтрольному комерційному використанню безцінних фоторесурсів.

У другій частині допису я хочу поділитися думками про декілька робіт-фіналістів конкурсу.
Найкращі, на мою думку, чотири роботи з України.

Чарівний куточок одного з Семи природних чудес України – Гранітно-степового Побужжя знято в другій половині квітня, коли ніжно-зелене листя не приховує деталей краєвиду. Цікава картинка хмар віддзеркалюється у тихій воді. Панорама замкнена з обох боків, що створює відчуття гармонії. Картинка напевне виграла б, якби фотограф розширив поле зору донизу, щоб дерево зліва разом з своїм відбиттям повністю вмістилося в кадр.

Найкраще фото відомого краєвиду Східного Криму, яке я бачив. Порушення одного з канонів пейзажної фотографії – поділ поля кадру точно навпіл горизонтом, в даному випадку цілком виправдане. Загадкового контрасту додає поєднання темного моря і світлого неба.

Картинка приваблює розмаїттям жовтневих фарб за відсутності прямого сонячного світла, котре тут, мабуть, було б зайвим. Вдале поєднання переднього і заднього планів, ретельне кадрування – запорука успіху знімку.

Приємне поєднання ніжно-рожевого неба і білого снігу, цікавий сюжет. Небо займає приблизно третину знімку – у згоді з основними правилами композиції. Скоріш за все, панораму виконано з використанням технології HDR (створення зображень з розширеним динамічним діапазоном).

Наступні п’ять світлин – з числа найкращих, надісланих фотографами інших країн.

Фантастичний краєвид, котрий можна зняти погано тільки за технічної помилки. На знімку – чотири плани: місто на першому, півострів на другому, скеляста гряда вдалині і, нарешті, небо.

Акцент знімку, річка, підкреслюється огорожею на передньому плані і контрастує з горами на задньому. На жаль, фотограф опинився в точці зйомки в час досить високого положення сонця (на це вказують короткі тіні). При зйомці рано вранці або перед заходом сонця освітлення не таке жорстке, як вдень, і фотографія напевне була б цікавішою.

Завжди цікавий і вдячний сюжет – півострів, утворений петлею річки. До речі, в Україні є щонайменше два подібні природні формування – каньйон річки Смотрич у Кам’янець-Подільському і каньйон Дністра навколо містечка Заліщики на Тернопільщині. Панорама була б більш досконалою, якби поле зйомки було розширене донизу, щоб посередині замкнути його не водою, а берегом річки.

Поєднання прямих і хвилястих ліній, цікавий рельєф терас, насичені кольори, передній і задній плани примушують глядача знов і знов роздивлятися деталі цієї чудової світлини…

У химерному утворенні на дереві (цікаво, чому воно виникло і як зростало) я побачив і людське обличчя, і ненароджену дитину, і сплячого лемура… В залежності від фантазії глядача можна нарахувати десятки сюжетів, і в кожного вони будуть різними!

Зі світлинами-переможцями фотоконкурсу “Вікі любить Землю” ви можете детальніше ознайомитися тут.

Олег Жарій, професор, доктор фізико-математичних наук, професійний фотограф, член міжнародного журі конкурсу «Вікі любить Землю – 2014»

Використано зображення Анастасії Сак, Віталія Башкатова, Володимира Хіраша, Едуарду Габана, Анхели Льоп, користувачів Mikipons, Grupnaturafreixe, Duke of W4. Фото Олега Жарія надане автором спеціально для цієї публікації.

One thought on “Думка фахівця

  • “Тому організаторам слід продумати механізми протидії безконтрольному комерційному використанню безцінних фоторесурсів”

    :))) Які можуть бути механізми, якщо фото завантажуються за ліцензією Creative Commons ShareAlike, яка зокрема, передбачає можливість КОМЕРЦІЙНОГО використання продукту без окремого дозволу автора? Ну хіба вимагати від виробників вказувати ім’я автора.
    Так що, шановні професіонали, “ілі шашечкі, ілі єхать” (с) 😉
    Хоча розумію пана Олега, сам тремтів над своєю “інтелектуальною власністю” до певного часу 🙂

    Відповідь

Залишити відповідь до Haidamac Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *