Кам’янець-Подільський: пам’ятки природи і не тільки

Кам’янець-Подільський – місто маленьке. 27,87 кв. км, що менше Києва рівно у 30 разів. З десятого поверху було видно не тільки міську смугу і приміські села, а й гори за ними.

Кам’янець-Подільський – місто, що заселене щільніше за Київ. 3659 осіб на кв. км проти 3436 у Києві, чого не скажеш, дивлячись на двоповерхову забудову Нового Плану і не бачачи мікрорайону Жовтневого – такої собі місцевої Оболоні.

Кам’янець-Подільський уславлений як місто пам’яток. У списку Вікіпедії перелічено 355 пам’яток, тобто майже 13 пам’яток на квадратний кілометр. У Києві всього 5 на кв. км. І я, потрапивши минулого року в Кам’янець, знімав Старе місто, знімав замки (хто ще не знімав Старий замок з Вірменського бастіону?), а пам’ятки природи знімав попутно — те, що саме в очі лізло. Скільки може бути пам’яток природи у райцентрі? 2–5, добре, як 10. І тільки завантажуючи зняте, я придивився до списків і присвиснув. Їх там 74! І більшість ніхто не знімав. Щоб у Києві була така ж щільність пам’яток природи, їх було б 2250, а не 183.

Але й це не все, бо пам’ятки розміщені у Кам’янці дуже нерівномірно. Одна за мікрорайоном Жовтневим, одна перед селищем Смірнова, одна у Старому Місті, одна у Черемушках, п’ять у Біланівці, дев’ятнадцять на Руських Фільварках і сорок шість на Новому Плані. 65 пам’яток на території 2,6 км вздовж каньйону та кілометр – впоперек. Від найпівнічніших ялин коло управління спецкар’єру до найпівденніших ялин коло управління міського парку — 5 км. Від найзахіднішої софори у Старому Місті до найсхіднішої туї у Черемушках — 2 км. 74 пам’ятки на площі 10 кв. км.

Я вирішив: їду по дерева. Обов’язково.

Супутникова карта Кам’янця з розташуванням пам’яток. Червоні мітки – пам’ятка ідентифікована, сині – ні. Так що не все склалось, як бажалось.
Оригінал карти знаходиться тут. Запрошую всіх, кому цікаво, на мою карту.

Залізнична гілка до Кам’янця одноколійна, не електрифікована. Для відчуття повної глухомані не вистачає, щоб це була вузька колія.

Сьома ранку. Побачив перший дуб з табличкою. Обхват 3,6 м. Я знаю три незаповідані дуби 5,3 м обхватом, два в Києві, ще один у Ірпені. А таких прутиків по 3,5 м у Голосієві – десятки. Тоді я ще не знав, які тонкі заповідані дуби побачу далі. Табличка встановлена на землі, постраждала від вандалів і поіржавіла.

У Кам’янці майже всі таблички розміщено на землі. Тому серед них багато пошкоджених. От і табличку у сквері Танкістів видрали «з корінням». Все таки київська практика вішати табличку високо на дереві себе виправдовує.
До речі, це дерево ще тонше за попереднє – 2,6 м обхватом. А у сквері ім. генерала Васильєва заповідані дубки настільки тонкі, що в мене рука не піднялась їх обміряти.

Табличок у гущавині годі шукати. Більшість об’єктів можна побачити не виходячи з автомобіля. Може, з огляду на це їх і підбирали. Ще одна закономірність помітна. Табличка стоїть коло найтоншого дерева.

Найяскравіший приклад – чорні горіхи на перехресті вул. Гагаріна та Гунської. Порівняйте горіхи з табличкою та без.

Новий План забудовувався у другій половині ХІХ століття і для багатьох дерев відомо, коли вони посаджені. На табличці за кіоском (з верхнього фото) вказано «Вік 122 р.». Тільки от у якому році горіху було 122?

Ще одна біда кам’янецьких табличок – серія табличок низької якості. Фарба як не осипається, то вицвіла настільки, що ледь читається.

У Кам’янці теж перейменовували вулиці, але нові таблички не виготовляли. Зафарбували старі. Тільки фарбу брали, мабуть, з тої ж бочки, що і на попередню табличку.

Десята ранку. Урни для сміття повні ще звечора. Порівняйте з Туреччиною (фото з м. Каймакли), де урни та контейнери для сміття вранці такі пусті, що аж блищать. То може зарано Поділля у Туреччини відібрали?

На фото — льодолам опори Новопланівського мосту.

По-перше, нащо льодолам на березі? Значить, опора стояла у воді. І розрахований він на максимальний рівень води десь по червону лінію. От звідки така ширина каньйону!
По-друге, товщина льоду повинна бути небезпечною для опори. Десь півметра торосів під час льодоходу.
По-третє, давно такого не траплялось. Тоді на льодоламі жодного б деревця не було. Та й у всьому каньйоні.
По-четверте, пам’ятка архітектури поросла деревами, а всім… Ну, як зазвичай.
По-п’яте, Новопланівський міст закладено 150 років тому. Як за цей час всох Смотрич…

Ботанічний сад Подільського державного аграрно-технічного університету займає площу 17,5 га, що менше за найменший з київських ботанічних садів – ім. Фоміна (22,5 га). Але він дуже цікавий, як за різноманітністю порід дерев, так і як парк.

Бундук канадський, дерево про яке я взагалі не чув. Далекий родич софори та акації. Ще одне дерево повинно рости на вул. Лесі Українки. Не знайдено.


Дуб – дерево хвойне.
Учнівський фольклор.


Ялівець віргінський. Парочка повинна рости на вул. Лесі Українки. Не знайдені.

Ставок у саду.

Куток саду.

Квітник.

Садиби Подільського державного аграрно-технічного університету вул. Шевченка 12 та 13 виглядають, як ботанічний сад, з табличками коло кожного дерева. Можливо, це і є територія ботанічного саду. Бо територія по вул. Лесі Українки 64 становить заледве 5,5 га. А якщо додати територію по вул. Шевченка 12 (7,5 га) та 13 (4,5 га), то якраз і вийде 17,5 га. Але це разом з будівлями і стадіоном. Можливо, інституту належать ще якісь території, яких я не бачив.

Заслуговує уваги садиба Альфа-банку по вул. Лесі Українки 25. Колекція хвойних та квітів гідна ботанічного саду.

Коли у готелі я питав, як проїхати до ботанічного саду, мені розповіли, а от на питання про зоологічний вирячили очі, як тарілки. Немає такого у Кам’янці та й годі. І тільки Вікімапія показувала положення. Дійшов пішки. Це за коледжем харчової промисловості. Вхід з вул. Тімірязева тепер службовий, але мені пощастило – відкрили, майже як я підійшов.






Очевидна схильність чиновників до марнослів’я. Замість школи – «навчально-виховний комплекс». Замість станції юннатів – «еколого-натуралістичний центр учнівської молоді». Замість живого куточка – «зоопарк».

Загалом з 74 пам’яток я ідентифікував 55. А всі інші все ще криються у мороці невідомості.

І трохи фотографій просто так.

Те саме фото з десятого поверху, про яке я згадав на початку. У центрі – центр Нового Плану – Майдан Відродження з Міськрадою. За нею «вічно» недоперебудована сталінка – готель «Україна» і купол Олександро-Невського собору. За ними – Польські Фільварки з блакитними банями Георгіївського собору. За фільварками – село Зіньківці, а це вже не місто. Зліва за Новим Планом та Руськими Фільварками – села Смотрич та Колибаївка (зараз об’єднані). По центру – Старе Місто. Зліва на право дзвіниці Вірменська, Домініканська та Польського магістрату, ще правіше – Фарний костел. Ліворуч від нього Новий замок, за ним Підзамче. Башти Старого замку проглядають праворуч дзвіниці Польського магістрату. А велика лука за Старим Містом – гора Татарвиця, теж вже не місто. І замикають горизонт Подільські Товтри.

Суржик настільки в’ївся у місцевих жителів що ним пишуть навіть офіційні вивіски «Поштовий спуск», «Липа войлочна». Коли я назвав спуск узвозом місцева жінка відповіла: «Як правильно Ви говорите. Мабуть, зі Львова»

Коли я був у Кам’янці, якраз був виліт пташенят і під ногами весь час крутилась пташина малеча. Але цей дрізд перевершив усіх своєю легковажністю.


Справжні леді не ворушаться.
Королева Вікторія

Кішка сидить на східцях «Фуршету». Поряд з нею весь час проходять люди. Але справжня леді снування слуг не помічає.

«Руде слоненя» з модернового особняку вул. Лесі Українки 60.

Я теж пам’ятка природи!

От звідки випускають троянських вірусів!

На цьому все. Про архітектурні пам’ятки Кам’янця напишу восени.

Північ. У сенсі півночі, а не північ. За цим дизелем подадуть і мій поїзд.

Микола Сарапулов