Вікіпедист Микола Сварник про еволюцію свого захоплення птахами

Під час акції «Тиждень птахів»,  яка нещодавно тривала у Вікіпедії, Микола Сварник написав і покращив 22 статті на орнітологічну тематику, ставши другим найактивніший учасником. Автор — вікіпедист, фотограф та член журі й оргкомітетів фотоконкурсів «Вікі любить Землю» та «Вікі любить пам’ятки» минулих років — розповів нам, що птахи дають йому натхнення, а можливість поділитися знаннями про них у Вікіпедії є мотивацією ретельніше підходити до свого захоплення пернатими й способом долучитися до захисту природи.

Про це, а також про щастя зустрічі з новими видами, вдосконалення майстерності фотографування птахів, брак наукових джерел українською і поради для тих, хто хоче приєднатися до спільноти птахолюбів в Україні — у прямій мові Миколи.

Довгий час я майже нічого не знав про птахів, хоча й мав базову лісівничу освіту. Цікавитися ними я почав після переїзду до Канади. Спершу розрізняв два-три види, лише фіксуючи в голові: «О, червоний — це видно кардинал». Багато груп — качки, чайки, горобці — зливались між собою. Часто бачив «просто якусь пташку». Орел чи, може, канюк, чи яструб, чи сокіл сів на дах сусіднього будинку, хто ж саме? Сором, сором біологу та ще й кандидату наук бути таким профаном. Тому почав фотографувати, а подарована дружиною книжка підказала перші назви. Українських відповідників майже зовсім не було, вчив латинку і називав відповідно.

На наступному етапі почав більше спостерігати за поведінкою. Чому цей пернатий батько годує дитинча, ледь не більше від нього самого? Чому це вся пташина дрібнота раптом почала галасувати і злетілась до одного дерева? Чому саме в цьому місці пташка не тікає, а навпаки, нападає і намагається прогнати людину? Почав більше читати, розрізняти залицяння, гніздову поведінку, помічати ієрархію в зграях. І це насправді цікавіше аніж просто вміти відрізнити одну пташку від другої. Довідався про гніздовий паразитизм — це було одним із найбільших відкриттів три роки тому. Про одного з таких птахів-паразитів — вашера буроголового, я написав статтю у Вікіпедії. 

Так само минулого року відкрив для себе піснярів. Знав, що є такі дрібні різнобарвні пташки, але відрізнити їх між собою не вмів. Знав, що є серед них «пісняр магнолієвий» і вирішив поїхати на цвітіння магнолії у Королівський ботанічний сад. Там і сфотографував кількох піснярів. А треба сказати, що для птахолюба зустріч з новим для себе видом вважається великим щастям. Дехто навіть перетворює це на культ, як показано у фільмі «Великий рік». Така подія називається на мові птахолюбів «лайфером», тобто «побаченим уперше в житті».

Ще скажу кілька слів про «магнолієвого пісняра». Цю ліричну назву дав йому сільський вчитель — поет і мрійник Александер Вілсон, вперше побачивши пташку на квітучій магнолії. І хоча цей конкретно пісняр екологічно прив’язаний до хвойних порід і свій репродуктивний період проводить у густих темнохвойних лісах Канади, більше подібних на тайгу, аніж на пишні тропічні сади, англійська вернакулярна назва так і залишилась англ. Magnolia warbler. Сам Вілсон, якого вважають «батьком американської орнітології», за 7 років підготував до друку і видав на кошти передплатників 9 томів з описом 268 птахів з власноручними малюнками. Як і більшість орнітологів усіх часів, ніяких матеріальних вигод від своєї праці не отримав і помер «від дизентерії, перетрудження і тривалих злиднів» у віці 47 років. Не можу собі навіть уявити, як можна було з блокнотом у руці робити докладні замальовки такої потайної пташки, за однією з яких я тиждень день-у-день повзав на колінах попід густими кущами задля одного фото з сучасною професійною камерою.

Після магнолієвого пісняра трапилась подія, яка наповнила мене особисто великим азартом. Одного задушливого дощового дня, коли комашня роїться хмарами, я раптом побачив на безлистому дереві в місцевому парку одночасно близько шести різних піснярів. Ці птахи навесні мігрують з Мексики та Карибів аж у північну Канаду і під час перельоту зупиняються, щоб відновити сили для завершення місії. При такому надлишку поживи вони можуть забути про обачність, похапцем збираючи комашню з гілочок, мов виноград. Цей випадок був для мене якимось фотографічно-орнітологічним бенкетом! Правда пізніше ще кілька тижнів зайняло розшифровування видової приналежності й статі зазнимкованих особин, але це було справжнє «побачення»!

Позаминулого року в Україні сталася подія, яка також вплинула на мою мотивацію. Київський орнітолог Геннадій Фесенко титанічним зусиллям назвав українською мовою і опублікував номенклатуру всіх птахів світу[1], тож англомовно-латиномовні місцеві види в один момент набули українських імен, і одразу стало якось веселіше писати про них у Вікіпедію. А цьогорічне оголошення конкурсу птахів у червні стимулювало написати два десятки орнітологічних статей. З фото мій підхід тепер такий: намагаюсь зробити знімок конкретної пташки настільки якісний, щоб дорівнятися або перевершити за якістю вже завантажені іншими людьми на Вікісховище. Тоді я маю повне право повісити своє фото в новостворену статтю. Стараюсь іще вловити якусь характерну позу чи зафіксувати специфічну поведінку — може, це політ, харчування, залицяння, той же паразитизм, линька, сезонне забарвлення самців і самиць, при умові що вони відрізняються на вигляд. Добре знайти і зазнимкувати гніздо, як птахи його будують чи потім уже як піклуються про пташенят. Переглянути мої фото птахів, завантажені у Вікісховище, можна тут.

Наступним кроком до досконалості може бути вміння розпізнавати птахів за їхнім співом, але це вже нове мистецтво. До речі, у Вікіпедії є спеціальні шаблони для програвання файлів. Я ще не пробував вантажити звукозаписи птахів у Вікіпедію, але думаю варто спробувати. Дуже допомагає також знати, де пташка зазвичай пурхає — по верхах, по стовбурах чи порпається в підстилці — і відповідно її шукати. Також добре мати уявлення, наскільки пташка полохлива і відповідно готуватися — чи можна підкрадатись ближче, чи пташка неодмінно втече. Про деяких птахів зауважено, що вони дуже чутливі до турбування, і можуть навіть покинути кладку яєць. З цими загроженими видами, раз уже вам вдалось побачити таку рідкість, краще не надуживати, як би не хотілось мати гарне фото. Тут принцип «не нашкодь!» є головним.

Я радий, що перший Тиждень статей про птахів у Вікіпедії цьогоріч захопив кількох нових птахолюбів чи просто енциклопедистів-універсалів. Він і мене спонукав зібратись із силами та впорядкувати кілька десятків фотографій і наповнити статті необхідними словами та джерелами. В один момент я навіть спробував грати на двох барабанах — зробив коротенький стаб і про пташку, і про Австралію, конкурс якої був оголошений одночасно. Ні, в Австралію не літав — далеко, але знайшов у себе австралійську пташину з зоопарку-авіаріуму. Минулого року мав нагоду відвідати цей пташиний рай разом з другом-птахолюбом, а в миру журналістом Вахтангом Кіпіані. І згадати приємно, і стаття до Вікіпедії.

Як вікіпедист, я чуюся пов’язаним з українським інформаційним полем, яке формується більше поза Вікіпедією. А як зацікавленим птахолюбам приєднатись до середовища? Знаю, що є активна фейсбук-група, яку веде наш вікіпедист, професійний орнітолог Максим Гаврилюк, де ентузіасти жваво обмінюються актуальною інформацією. Є ще інші осередки, зокрема в моєму рідному Львові, де можна приєднатись до групи досвідчених аматорів для птахоспоглядання. Мені цікаво, як люди вивчають птахів, якою літературою користуються? Трохи прикро, що єдиний в Україні польовий визначник птахів [3] став бібліографічною рідкістю, а фундаментальна номенклатура Фесенка взагалі видана вскладчину (як і орнітологія Вілсона). Так, є онлайн-визначники, але вони не локалізовані. Навіть не знаю, чим користуються сучасні студенти!

Отже, виходить, що наповнення Вікіпедії якісною орнітологічною інформацією є хоч якоюсь альтернативою тому морю незнання і дикості, яке спадає на думку від деяких новин. Як вплинути на браконьєрів? Що робити з випалювачами трави та цілих масивів очерету, які нібито «удобрюють ґрунт» і «знищують шкідників», насправді шкодячи родючості та вбиваючи все живе, включно з пташенятами у гніздах? Як змиритись із масованим вирубуванням лісів, що не лише збільшує інтенсивність повеней, але й позбавляє птахів місць для гніздування? Можливо, що більше люди знатимуть про птахів і про природу загалом, то більша ймовірність, що вдасться зберегти природу нащадкам. У нас є альтернатива — знати, любити природу й черпати від неї натхнення — або палити траву, вирубувати ліси і викидати сміття в річку. Яку Україну ми залишимо онукам — залежить від кожного з нас.

1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.

2. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 414 c.