Краса українських гір серед обласних переможців

Цього року учасники української частини «Вікі любить Землю» подали на конкурс майже 10 тисяч фотографій. Із них експертне журі обрало 27 найкращих — по одній фотографії з кожного регіону України. Найкращі фото з кожної області ми опублікуємо у кількох дописах, поділених за тематичними категоріями. Топ-10 фотографій конкурсу — найвище оцінені фото із цих 27-ми — буде оголошено на церемонії нагородження.

У першому дописі фотограф, член оргкому «Вікі любить Землю» 2019 Микола Сварник розповідає про призові фотографії гірських заповідних територій — та про особливості фотографування гір.

Фотографії з гір традиційно займають високі місця у «Вікі любить Землю», і цей рік не став винятком. Здавалося б — усе просто: зійди на першу-ліпшу гору – куди не поглянеш – усюди заповідні території. Знимкуй і вигравай призи. Однак не все так просто. У всьому важать нюанси. Адже більшість із нас вилазять на гору, добре захекавшись, близько полудня, коли сонце в зеніті, і фото виходить не таким уже й цікавим. На денному фото різкі контрастні тіні, нудне майже біле небо і мало романтики. І навіть якщо при вас (нелегенька) професійна камера зі штативом, це мало допоможе. Звісно, інша справа, коли вдасться закарбувати якісь особливі атмосферні явища. Однак рідко кому сподобається потрапити в грозу десь на скелях — а ще це може прямо пошкодити вашій камері.

Тому якщо хочете отримати шедевр, краще орієнтуватись на так звану «золоту годину»: схід чи захід сонця. Саме це ми й бачимо на призових фотографіях із гір цьогорічного конкурсу. Це означає, що фотограф або ліз угору добру годину в темряві перед світанком, або спускався (що ще складніше і небезпечніше) у сутінках. Ранковий туман чудово доповнює картину сходу сонця — але він якраз і виникає від перепаду температур на світанку, тому слід бути готовим до цього стрибка температури.

Панорама зимового світанку на Ай-Петрі з хмарами над морем; найкраща фотографія Криму.
Автор фото: Dmytro Balkhovitin, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Криму — авторства Дмитра Балховітіна, який уже неодноразово перемагав у фотоконкурсах у Вікісховищі — зроблене на світанку з гори Ай-Петрі. Не знаю, як він добирався на точку зйомки, але картина сходу сонця о 6:35 над хмарним морем схоплена неймовірно — це ніби коли літак підіймається над хмарами. А тут іще й сосни в інеї, і занесені снігом скелі — справжня мить екстазу для митця.

Пагорби і відроги хребта Мармароси; найкраща фотографія Закарпатської області.
Автор фото: Пивовар Павло, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Фотографія із Закарпатської області дає можливість глядачам пережити наближення грози десь на гірському хребті. На панорамному знімку Павла Пивовара з Мармароського гірського масиву «Пливе гроза» якраз і зафіксована така картина. Між густими темними хмарами саме відкрилось вікно, крізь яке сонце, що хилиться до заходу, осяває скісними променями долину. До неї сходяться поперечні відроги хребтів, і по їхніх краях у «контровому» світлі золотиться ясна зелень листяних дерев, у той час як більша частина картини спочиває в тіні. На верхах, в улоговинах, куди не заглядає сонце, ще лежить торішній сніг, а там, де він зійшов, трава і чагарнички бурі, ще не розвинені. І це, як свідчить дата знімка — кінець червня! Екстремальні умови.

До речі, доступ мандрівників до Мармароського масиву відкрився порівняно недавно — за радянських часів усе це була прикордонна зона, до якої можна було дістатись лише за спеціальною перепусткою — раптом турист ненароком перевалить не на ту сторону хребта.

Світанок на горі Вухатий Камінь; найкраща фотографія Івано-Франківської області.
Автор фото: Misha Reme, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

А ось іще раніша світанкова фотографія куртин рододендрона на Вухатому Камені коло Попа Івана роботи Misha Reme. Тут справді треба було вилізти з намету і серед роси шукати місцину, де в перших променях сонця квіти цього червонокнижного чагарничка висвітяться тим чаром, про який співається в піснях. Настрій знімка радісний, магічний, дещо екзальтований.

Інше ранкове фото цього ж автора з гори Парашки коло Сколе — навпаки, спокійне, ліричне і, як на мене, трохи меланхолійне. Лагідне цитринове світло ранкового сонця приглушене осіннім туманом, краї лісу оторочені раннім снігом. Сніг тане і мабуть ще цілком зійде перед справжньою зимою, але трави вже цілком руді, побиті приморозком.

Сколівські Бескиди, вид з гори Парашка; найкраща фотографія Львівської області.
Автор фото: Misha Reme, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Туман, що покриває далеку долину, на перший погляд здається ще одним клаптем снігу. Природа чекає на зиму. Для мене особисто Парашка була першою горою, куди я мандрував у мої юні роки. Бував там і пізніше — але мені ніколи не доводилось стрінути там на вершині схід сонця. Тож дякую за цю нагоду колезі Misha Reme і дякую йому й усім переможцям за чудовий внесок до конкурсу «Вікі любить Земою».

Див. також:

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *