Найкращі регіональні фотографії 2019: тварини

Представляємо ще п’ять світлин, що перемогли в номінації «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2019» — а саме найкращі регіональні фото, які зображають тварин. Про них розповідає фотограф, член оргкому «Вікі любить Землю» 2019 Микола Сварник.

Умови конкурсу ВЛЗ заохочують учасників фотографувати на заповідних територіях не будь-що, а саме природні об’єкти. Тобто в ландшафтних парках – ландшафти, в ботанічних заказниках – трави, а в зоологічних – тварин. Оскільки більшість природоохоронних територій покликані зберігати весь комплекс природних екосистем, така конкретизація не завжди спрацьовує. Але все ж цього року ми отримали трохи тварин. Про птахів уже написано, тож зосередимось на інших мешканцях райських куточків.

Всім відомо, що найбільше «лайків» отримують котики і песики, тож можна було сподіватись на якусь репрезентацію звіриного царства. На жаль, серед диких тварин ані котики (рись, дикий кіт), ані песики (вовк, лисиця) не є настільки поширеними, щоб часто потрапляти в поле зору фотооб’єктивів. Набагато більш поширеними є гризуни, що й знайшло відображення в цьогорічному «зоокуточку» нашого конкурсу. Три з п’яти призових зображень представляють саме гризунів. І хоча це не є якісь специфічно червонокнижні тварини, все ж хочеться привітати авторів з цими знахідками. Хто справді пробував шукати і фотографувати диких тварин, погодиться, що частіше за все для фото дикої тварини потрібне везіння, везіння і ще раз везіння. Ви будете ходити цілий день, і все марно. І коли ви вже нічого не сподіваєтесь – раптом раз – з’явився момент… Секунда затримки – і вже запізно! Тож давайте не будемо дуже критичними.

Найкраще фото Києва

Почнемо з малого – з миші в Голосіївському парку у Києві, яку бажано описати більш інформативно для Вікісховища. Авторка Natalie Yefimova ніжно назвала цей малий заповідний об’єкт «лісовою малечею». Важко щось суттєвіше додати до опису цього компонента локальної екосистеми, тим більше що ані хвоста, ані кольору спинки не видно, тож хай зоологи вибачають. В житті при першому знайомстві теж часто не вдається довідатись і запам’ятати ім’я об’єкта знайомства.

«Знайомство з лісовою малечею»: Миша в національному природному парку «Голосіївський»; найкраща фотографія Києва.
Авторка фото: Natalie Yefimova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Київської області

Інша призова фотографія – це білка в парку Олександрія. Хоч дехто й дивується, але насправді правильна зоологічна назва цього виду – вивірка звичайна (і саме так називається стаття у Вікіпедії!). Як пише один з провідних зоологів Ігор Загороднюк: «Ця назва була у статусі репресованих українських назв у період 1933–1953 рр., і її штучно замінювали контроверсійним „білка“» [1]. Тож відновлення теріологами стародавньої питомої назви «вивірка» є цілком на часі. Ця тваринка з характерними китичками на вухах. Хутро частіше рудого кольору з білим низом, хоча трапляються й темні (меланісти).

Білка на дереві в дендропарку «Олександрія»; найкраща фотографія Київської області.
Автор фото: Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Роман Наумов схопив характерну позу звірятка, яке роздивляється людину, намагаючись вирішити, чого від неї чекати – поживи чи загрози. Люди часто підгодовують вивірок горішками, арахісом чи якимись крихтами. Часом вивірка може взяти поживу прямо з рук. Є повідомлення, що у Британії та на півдні Європи стрімко поширюється завезений інвазивний північноамериканський вид вивірка сіра (без китичок на вушках, з рудувато-сірим або цілком чорним хутром).

Найкраще фото Донецької області

Менш звичайним героєм конкурсу є бабак степовий, сфотографований нашим визнаним майстром і призером Дмитром Балховітіним на Східній Україні, в ландшафтному заказнику Брандушкін Яр на Донеччині. На фото дитинча бабака коло нори. За мімішністю дитинча бабака – це щось середнє між котиком і песиком, але щоб сфотографувати таке мале чудо, треба добре поповзати на животі! Маестро Dmytro Balkhovitin відомий своїми заворожуючими світанковими пейзажами, а от в амплуа фотоснайпера бачу його вперше. І мушу сказати, руку й око майстра добре видно у всіх жанрах. Мої вітання!

Бабак степовий у ботанічному заказнику «Брандушкін Яр»; найкраща фотографія Донецької області.
Автор фото: Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Рівненської області

Тепер перескочимо до комах. Павук-скакун на фотографії користувача Dimatrofimchuk має аж восьмеро очей навколо голови, чотири з яких виразно видно на фото. Така розвинена оптична система допомагає павукові прецизійно визначати напрямок і віддаль до потенційної здобичі, на яку він полює точним стрибком, не раз більшим від його власних розмірів у 50-70 разів. Куди там людині-павуку до реальних можливостей цього малого мисливця! На відміну від деяких інших павуків, він може бігати по склу завдяки численним кігтикам на кінчиках його вісьмох лап. Перш ніж стрибнути, павук прикріпляє «страхову линву» – павутину до стартової точки. Одна з причин, чому комахи відносно скупо представлені у Вікіпедії – їхня надзвичайна різноманітність і мала вивченість. Наприклад, ті ж скакуни в українській Вікіпедії описані лише до родини, а сама родина налічує 550 родів із 5000 видів.

Павук-стрибун у Рівненському природному заповіднику; найкраща фотографія Рівненської області.
Автор фото: Dimatrofimchuk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Для фотографа макрозйомка комах представляє кілька викликів – глибина різкості надзвичайно мала, тому щоб комаха потрапила у вигідну площину – це непросто; зробити серійне фото зі змінним фокусом у природі майже неможливо через рух, також потрібне добре освітлення. І ще, треба щоб фотограф хоч згрубша уявляв можливі діагностичні ознаки тварини: на що звернути увагу – ноги, очі чи якісь пропорції. Ну і ще над чим варто подумати, фотографуючи в природі – наскільки рідкісна, специфічна чи характерна  тварина для даних заповідних умов: чи фото характеризуватиме даний заповідний об’єкт.

Найкраще фото Херсонської області

Ну і нарешті ол́ені-́олені. Зразу скажу – вони чудові! Трійко благородних оленів на фоні рудих осок та червонястих солонців заповідника Джарилгач, передній рудуватий, з п’ятивідростковими рогами та ледь помітними «яблуками» в окрасі, середній темніший чи, може, більше заболочений, – всі троє дуже чіткі, в фокусі. Уявляю собі, як автор знімка Larisa Uhryn із завмиранням клацала цю групку, яка протюпала по мілкій воді попри її схованку і як тішилась, розглядаючи знімок на комп’ютері та гріючи закляклі руки. Є чим тішитись! Такі фото, як і знімки бабаків, ідеально ілюструють природоохоронну територію, на якій вони зроблені. Хотілось би мати знімки такого змісту і такої якості принаймні з усіх зоологічних заказників. Думаю, і загальні українські статті про звірят варто, хоча б частково, ілюструвати знімками саме з українських територій за умови рівної ілюстративності.

Олені благородні в Національному природному парку «Джарилгацький»; найкраща фотографія Херсонський області.
Авторка фото: Larisa Uhryn, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Щиро вітаю всіх номінантів, які дали свій час, зусилля і ресурси на фотографування живої природи. Вірю, що цей час для вас усіх був не змарнованим і дав натхнення, насолоду та відчуття єдності з рідною землею.

[1] І. Загороднюк, І. Дикий. Мисливська теріофауна України: видовий склад і вернакулярні назви // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол.—2012.—Вип 58.

Микола Сварник (Mykola Swarnyk)

Читайте також:

Топ-10 фотографій конкурсу — фото з найвищими оцінками серед 27-ми регіональних — буде оголошено на церемонії нагородження.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *