Полтавський міський парк — найкраще фото Полтавщини

Полтавський міський парк, © Олександр Яловега, CC-BY-SA 3.0
Полтавський міський парк, © Олександр Яловега, CC-BY-SA 3.0

Найкращим фото Полтавської області журі визнало фотографію Полтавського міського парку Олександра Яловеги.

Полтавський міський парк — дендропарк, парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення у північній частині міста Полтави. Створений 1962 року, з 1977 року має заповідний статус. Площа парку — 124,5 га

Особливість парку — його рельєф: багато видових майданчиків, з яких відкриваються цікаві перспективи, світлі галявини. Основною магістраллю є стежка, що починається від входу з боку вул. Яківчанської, проходить по західній балці, через долину на схід і закінчується при вході зі сторони вулиці Лугової. Усі видові майданчики, каскад ставків, система галявин, групи декоративних рослини концентруються на цій лінії. При розбудові парку враховувалася існуюча мережа стежок, що дало свої позитивні наслідки. Дороги грейдувалися, але потім їм давали можливість заростати, що створювало природний вигляд.

Парк багатий джерелами, по усіх балках течуть річечки. Розкішний килим різнотрав’я в поєднанні з водою, заростями очерету, деревами різної форми і кольору, створюють незабутній ефект. По дну західної балки проходить головна стежка вздовж верхнього ставка, а за його греблею відкривається краєвид на копанку і другий ставок. Стежка проходить через широкі, відкриті луки.

Ставок і копанка обсаджені вербою плакучою. Біля греблі другого ставка стоїть двоповерховий дерев’яний будиночок — колишня дача першого російського нейрохірурга Миколи Скліфосовського. У його маєтку був промисловий сад, виноградник, плантація тутових дерев, пасіка, хмільник. По косогорах і ярах проводилися насадження дуба, клена, берези, сосни, ялини, акації, шовковиці. За виняткову красу цей мальовничий куточок називали «Полтавською Швейцарією».

На схід до четвертого ставка спускається галявина постійного цвітіння — царство кольорів і духмяних пахощів. Біля неї — великий став. На пологому протилежному березі розкинувся густий ялинник. Яскравою плямою виділяється група модрин: навесні — ніжно-зелені, восени — яскраво-жовті.

На північ починається бузковий гай. Цей куточок тихий, затишний. У центрі — щільна група горіхів.

Один з декоративних майданчиків розташований високо над ставками. З нього відкривається вид на весь каскад ставків і на Хрестовоздвиженський монастир. Зі сходу галявина відокремлюється щільною стіною туї, на тлі якої виділяються блакитні ялини, сосни Веймутова.

Північна балка має невеликі схили. Південна балка межує з парком сільськогосподарської дослідної станції. По її дну протікає річечка. Далі — царство беріз. Біле мереживо кори, свіжий прохолодний подих — це Російський ліс.

У дендропарку є дерева, вирощені з одного живця «верби Тараса», отриманого в Київському ботанічному саду Академії наук. Цю цікаву історію розповіла Яніна Яківна Яценко. Перебуваючи на засланні в Мангишлацькому степу, Т. Шевченко сам збудував собі справжню українську хату, викопав криницю. В Оренбурзі на ринку він знайшов вербовий кілок, який привіз і посадив біля криниці у своєму дворі. «Тепер у мене є українська верба», — пише Шевченко в листі до своїх друзів.

Вид цієї верби, раніше невідомий ботанікам, нині названий Salix Taras (Верба Тараса). Співробітник Київського ботанічного саду, професор Сергій Іванович Івченко, в 1964 році, побувавши в Мангишлаці на святкуванні 150-річниці з дня народження Т. Г. Шевченка, побачив вербу, яка збереглася з Тарасових часів. Посланцю з України дозволили зрізати невелику гілочку. Та треба було так статися, що невдовзі на кафедру до С. І. Івченка приїздить Яніна Яківна. Дізнавшись про походження гілочки, вона попросила невеликий живець з чотирма бруньками, обережно обгорнула реліквію мокрою тканиною і привезла до Полтави.

Використано матеріали зі статті Полтавський міський парк у Вікіпедії.

Найкраще фото Івано-Франківської області

Карпатський національний природний парк, © Дмитро Балховітін, CC-BY-SA 3.0
Карпатський національний природний парк, © Дмитро Балховітін, CC-BY-SA 3.0

На Івано-Франківщині найкращою визнана фотографія Карпатського національного парку Дмитра Балховітіна.

Карпатський національний природний парк — національний парк в Україні, на території Івано-Франківської області. Створений для збереження унікальних лісових екосистем Центральної Європи.

Карпатський національний природний парк — перший і один з найбільших в Україні національних природних парків. Він був створений постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1980 року № 376. Ще в 1921 році у межах його нинішньої території на площі 447 га було створено резерват для охорони Чорногірських пралісів. Частина нинішньої території парку з 1968 по 1980 рік була у складі Карпатського державного заповідника, від якого при створенні парку були відокремлені Говерлянське і Високогірне лісництва.

Площа парку становить 50495,0 га, з них у постійному користуванні — 38322,0 га. Його територія простягається на 55 км з півночі на південь і на 20 км із заходу на схід. Переважна частина території парку розташована в межах абсолютних висот — 500–2000 м над рівнем моря. Найвища точка України — вершина гори Говерла (2061 м) — розташована в межах парку.

Парк розташований у найбільш високому і цікавому в географічному відношенні секторі Чорногірського і Ґорґанського масивів. Основна частина його території охоплює верхів’ї річки Пруту і її приток, решта — в басейні Чорного Черемошу.

У високогірних ландшафтах парку і його захисній зоні збереглася найбільша кількість ендемічних та реліктових видів карпатської флори, включення цих ландшафтів в заповідну зону забезпечує надійне збереження та відновлення цінного генофонду.

Клімат характеризується як перехідний від помірно теплого західноєвропейського до континентального східноєвропейського. Середньорічна температура повітря становить +6 °C із зниженням у високогір’ї, річна кількість опадів збільшується з висотою від 800 до 1400 мм, снігу випадає до 50 см, а в окремі роки до 2 м.

На території парку зростає 1260 видів вищих спорових і судинних рослин, з яких 155 видів — мохоподібні. До Червоної книги України занесено 80 видів рослин. Три види рослин занесено до Європейського червоного списку: борщівник карпатський, медунка Філярського та первоцвіт полонинський. У парку зареєстровано зростання 29 ендемічних видів рослин, серед яких 12 загальнокарпатських та 13 південнокарпатських ендемів. Найбільше ендеміків і реліктів трапляється на Чорногорі. На території парку зберігаються також найбільші за площею в Українських Карпатах реліктові угруповання сосни звичайної, берези повислої та частково сосни кедрової, єдине місце зростання якої розташоване на Чорногорі, в урочищі Кедрувате. Загалом до Зеленої книги України занесено 32 рослинних угруповання: 3 лісових, 4 чагарникових, 12 лучних та 9 болотних.

Тваринний світ парку представляють 56 видів ссавців, 114 — птахів, 11 — риб, 10 — земноводних, 7 — плазунів. До Червоної книги України занесено 44 види фауни, а до Європейського червоного переліку — 11 видів.

Використано матеріали зі статті Карпатський національний природний парк у Вікіпедії.

Асканія-Нова перемогла на Херсонщині

Плямисті олені в біосферному заповіднику «Асканія-Нова», © Павло Чегорка, CC-BY-SA 3.0
Плямисті олені в біосферному заповіднику «Асканія-Нова», © Павло Чегорка, CC-BY-SA 3.0

Найкращою світлиною Херсонщини стала фотографія плямистих оленів у заповіднику «Асканія-Нова», автор — Павло Чегорка.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» імені Ф.Е. Фальц-Фейна розташований в Чаплинському районі Херсонської області поблизу однойменного селища міського типу. Створений 1898 року як приватний заповідник. За часів СРСР статус заповідника кілька разів змінювався, з рештою в 1983 році реорганізовано в біосферний заповідник. В 1993 році статус заповідника підтверджений Указом Президента України. Включений до міжнародної мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО, створеної з метою збереження природи і проведення наукових досліджень у найцінніших екосистемах Землі.

Площа заповідника 33307,6 га, з них 11054 га — «абсолютно заповідна» степова зона. Асканійський степ вважається типчаково-ковиловим. У заповіднику мешкають не менше 1155 видів членистоногих, 7 видів земноводних та плазунів, 69 видів ссавців, в різні пори року пролітає понад 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на гніздування. Окрім того, тут ростуть 478 видів вищих рослин. У «Червону книгу України» занесено 13 видів вищих рослин, 3 види грибів та 4 — лишайників.

Територія заповідника розділена на три великі частини, нерізко відокремлені одна від одної: «Північну», «Великий Чапельський під», «Південну» (яку поділено на «Стару» та «Успенівку»). Успенівка (Успенівський степ) утримується з 1927 року на абсолютно заповідному режимі. «Північну» та «Південну» частини додатково розділяє автодорога Асканія—Чкалове.

В Асканії-Новій розташований один з найбільших на півдні України штучно вирощених лісів, старий ботанічний сад, акліматизаційний зоологічний парк, орнітопарк.

Заповідник утримує свиней, оленів, коней Пржевальського, бізонів, антилоп, баранів, биків, верблюдів, лам, віслюків куланів, шотландських поні.

Використано матеріали зі статті Асканія-Нова (заповідник) у Вікіпедії.

Найкраще фото Києва — Печерський ландшафтний парк

Вид на місто з Печерського ландшафтного парку, © Станіслав Клевцов, CC-BY-SA 3.0
Вид на місто з Печерського ландшафтного парку, © Станіслав Клевцов, CC-BY-SA 3.0

У Києві перемогла світлина Станіслава Клевцова з видом на місто з Печерського ландшафтного парку.

Печерський ландшафтний парк розташований у Печерському районі Києва. Загальна площа парку — 43,7 га. Входить до комплексної пам’ятки природи місцевого значення «Дніпрові кручі».

Створений у 1981 році як продовження смуги міських парків на схилах Дніпра під час будівництва меморіального комплексу Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років. При створенні парку були впорядковані схили між Києво-Печерською лаврою, новим музеєм та Набережним шосе, прокладені доріжки, облаштовані майданчики для відпочинку, сходи, розбиті газони і квітники.

В основі композиції — регулярне планування, утворене за принципом симетрії. У центральній частині парку наприкінці 1980-х років збудовано Співоче поле і каскад сходинок до Дніпровської набережної. З початку 1990-х це місце є традиційним для проведення виставок квітів, зокрема щорічної міської виставки квітів.

Зелені насадження представляють: клен гостролистий, каштан кінський, береза бородавчата, хвойні, граб та декоративно-цінні породи чагарників.

Комплексна пам’ятка природи «Дніпрові кручі» створена рішенням Київради від 15 березня 2007 року. Площа — 105,3 га.

Використано матеріали зі статті Печерський ландшафтний парк у Вікіпедії.

Найкраще фото Львівщини

Хребет Парашка, НПП «Сколівські Бескиди», © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0
Хребет Парашка, НПП «Сколівські Бескиди», © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0

А на Львівщині перемогла світлина національного парку «Сколівські Бескиди» Сергія Криниці.

«Сколівські Бескиди» — національний природний парк в Українських Карпатах. Розташований у південній частині Львівської області, в межах Сколівського, Дрогобицького і Турківського районів. Парк охоплює частини басейнів річок Стрию та Опору, займає площу 35684 га. Створений 11 лютого 1999 року на базі Сколівського лісового заповідника загальнодержавного значення (створений в 1983 році з метою охорони корінних ялицево-букових і букових лісів) і частини території ландшафтного заповідника загальнодержавного значення «Зелемінь» і ландшафтного заповідника місцевого значення «Майдан», а також заповідних урочищ «Дубинське», «Сопіт», «Журавлине».

Парк розташований в межах моноклінально-брилового низькогір’я Сколівських Бескидів і займає його північну частину. Абсолютні висоти на території парку — від 600 до 1260 м. Найвища точка — гора Парашка (1268 м). Переважають ландшафтні комплекси крутосхилого ерозійно-денудаційного лісистого низькогір’я.

На території парку розташовані водоспади Гуркало (р. Велика Річка) і Кам’янецький (р. Кам’янка), Східницьке родовище мінеральних вод, а також державний історико-культурний заповідник «Тустань».

Найбільші хребти і скиби — Парашка, Серединний, Зелем’янка, Сколівська скиба, Внутрішня скиба.

Хребет Парашка починається за 4 км на захід від міста Сколе і тягнеться на 7,6 км у північно-західному напрямку. 5 основних вершин хребта — Парашка, Тимків Верх, Зелена, Оброслий Верх, Корчанка.

Використано матеріали зі статей Сколівські Бескиди (національний природний парк) і Парашка (хребет) у Вікіпедії.

Еремурусовий схил — переможець у Луганській області

Еремурусовий схил, © Микита Перегрим, CC-BY-SA 3.0
Еремурусовий схил, © Микита Перегрим, CC-BY-SA 3.0

Найкращою фотографією Луганщини стала світлина, яка зображує Еремурусовий схил, автор — Микита Перегрим.

Еремурусовий схил — ботанічна пам’ятка природи місцевого значення, розташована на околиці села Липового Краснодонського району. Площа — 95,4750 га. Статус пам’ятки надано рішенням облради від 30 грудня 2010 року.

Ботанічна пам’ятка являє собою стрімкий схил південно-східної експозиції висотою до 170 метрів. На поверхні схилу — степова та петрофітно-крейдяна рослинність. Серед рослин, що ростуть на території пам’ятки, є такі, що занесені до Червоної книги України: горицвіт волзький (Adonis wolgensis), ковила Лессінга (Stipa lessingiana), ковила волосиста (Stipa capillata), громовик донський (Onosma tanaitica), еремур показний (Eremurus spectabilis).

Використано матеріали зі статті Еремурусовий схил у Вікіпедії.

Найкраще фото Донецької області — «Ранкова палітра» Зуївського парку

Ранкова палітра (Зуївський ландшафтний парк), © Віталій Башкатов, CC-BY-SA 3.0
Ранкова палітра (Зуївський ландшафтний парк), © Віталій Башкатов, CC-BY-SA 3.0

На Донеччині найкращою фотографією визнана «Ранкова палітра» — фото Зуївського регіонального ландшафтного парку, автор — Віталій Башкатов.

Регіональний ландшафтний парк «Зуївський» розташований на території Харцизької міськради Донецької області. Утворений 2002 року, в 2013 році межі парку розширені. Площа парку — 1532,6629 га.

До складу регіонального ландшафтного парку входять природні території, що відзначаються особливою привабливістю, науковою та природоохоронною цінністю, — лісове урочище «Липове», балка біля селища Ведмежого, Зуй-гора, долини річок Кринки та Вільхової, відслонення скельних гірських порід, степові ділянки і лісові масиви Макіївського лісництва.

Рослинність представлена в основному різнотравно-типчаково-ковиловими степами та їх петрофільним варіантом. На кам’янистих ділянках степу поширені чебречники з наявністю деревію тонколистого, полину Маршалла, бедринця крейдяного, перлівки трансільванської. Під скелями ростуть три рідкісних види папоротей. У Липовій балці та на схилах Зуй-гори поширені дубові ліси, серед яких є рідкісні формації, що підлягають охороні. Всього у межах РЛП виявлено 509 видів рослин, у тому числі багато ендемічних та реліктових, 36 видів з них підлягають особливій охороні. Це дуже цінний куточок рослинного світу Донеччини.

Територія ландшафтного парку має значний рекреаційний потенціал. І це насамперед пов’язано з районом селища Зуївки, де унікально поєдналися геологічні, геоморфологічні, гідрографічні та біологічні особливості, які у всі часи привертали до себе увагу любителів природи, туризму та альпінізму.

Використано матеріали зі статті Регіональний ландшафтний парк «Зуївський» у Вікіпедії.

Озеро Світязь на світанку — найкраще фото Волині

Озеро Світязь на світанку, © Павло Мокрицький, CC-BY-SA 3.0
Озеро Світязь на світанку, © Павло Мокрицький, CC-BY-SA 3.0

Найкращим фото Волинської області стала світлина Павла Мокрицького «Озеро Світязь на світанку».

Світязь — найглибше озеро в Україні. Розташоване на Волинському Поліссі, в межах Шацького району Волинської області. Належить до групи Шацьких озер, що на території Шацького національного природного парку.

Довжина озера 7,8 км, ширина 4,1 км. Площа 27,5 км², найбільша глибина 58,4 м, середня глибина — 7,2 м, прибережна смуга мілководна. На озері є острів площею до 7 гектарів. Через канал Світязь з’єднаний з озером Луки (на півночі) та іншими озерами.

Прозорість води 3–5,4 м (іноді до 8 м). Середня мінералізація води 0,18 г/л. Верхні шари води влітку прогріваються до 20 °C і більше, на глибині (15–17 м) температура постійна і становить 9 °C. Взимку озеро замерзає. У Світязі зберігається досить висока якість води, оскільки поряд немає значних джерел забруднення вод, а статус національного природного парку сприяє охороні вод.

Берегова лінія протяжністю понад 30 км заросла комишами, очеретом та осокою. Поблизу берегів вода частково вкрита ряскою й лататтям. Самі береги окреслені нечітко — піски, крейдяний мергель і вапняки надають їм своєрідності й неповторності. Сосни з березами, грабами, дубами подекуди підступають до самої води. Вздовж берегів іноді трапляються галька і валуни, окремі ділянки заболочені. Є затоки, найбільші — Бужня і Лука.

Озеро багате бентосом, рибою (вугор, лящ, окунь, щука, сом), водоплавними птахами; умови сприяють розведенню хутрового звіра.

У 1974 році був створений заказник «Озеро Світязь», який в 1983 році разом з кількома сусідніми заказниками і пам’ятками природи ввійшов до новоствореного Шацького національного природного парку. Площа парку 48 977 га.

На території природного парку ростуть 795 видів рослин, з них 28 занесені до Червоної книги України, живуть 333 види хребетних тварин, з яких 33 занесені до Червоної книги України.

Використано матеріали зі статей Світязь і Шацький національний природний парк у Вікіпедії.

Найкраще фото Одеської області

Осінь в Міському саду, © Катерина Красницька, CC-BY-SA 3.0
Осінь в Міському саду, © Катерина Красницька, CC-BY-SA 3.0

А на Одещині перемогу здобула світлина Міського саду восени. Автором цього фото є наша минулорічна переможниця — Катерина Красницька.

Парк «Міський сад» — сквер в Одесі, що є парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення. Розташований у центрі міста, на вулиці Дерибасівській. Площа парку — 1,86 га.

Найстаріший парк міста закладений був Феліксом де Рібасом (брат засновника Одеси Хосе де Рібаса) у 1803 році. Проте Фелікс де Рібас не мав належних коштів для утримання саду, тому в 1806 році безкоштовно передав його на баланс міста.

У 1949 році в центрі скверу збудований літній театр міської філармонії (архітектор Владимирська). Тут також розташовані павільйон-ротонда (архітектор Генцлер, 1943) і низка скульптурних композицій і пам’ятників.

У 1972 році рішенням облвиконкому парк отримав охоронний статус, ставши пам’яткою садово-паркового мистецтва. У 2007 році відбулася реконструкція Міського саду: була відкрита нова ротонда і музичний фонтан, відремонтовані фасади будинків, проведена заміна всіх комунікацій, зведена нова підстанція, встановлено обладнання для автоматичного поливу.

Використано матеріали зі статті Міський сад (Одеса) у Вікіпедії.

На Сумщині переміг Тростянецький парк

Парк «Тростянецький», © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0
Парк «Тростянецький», © Сергій Криниця, CC-BY-SA 3.0

Найкращим фото Сумської області стала фотографія Тростянецького парку, автор — Сергій Криниця.

«Тростянецький» — парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Розташований на території Тростянецького району Сумської області в межах Тростянецької міської і Мащанської сільської рад (Нескучанське лісництво, кв. 5, 14, 15, 16), на захід від Тростянця. Парк знаходиться у віданні ДП «Тростянецьке лісове господарство». Площа парку — 256 га (з них 66,6 га в межах Тростянецької міськради). Створений у 1960 році.

Основою парку є дібровний масив природного походження, в якому знаходиться каскад трьох штучних водойм загальною площею 18,4 га, дві з яких було утворено на початку ХІХ століття, шляхом побудови двох дамб на річці Тростянці, а третя — у 80-х роках ХХ століття. Тут ростуть дуб, ясен, липа, клен, сосна та ялина.

На території парку розташовані Краснотростянецьке відділення Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агромеліорації, районна лікарня, садиба держлісгоспу.